Прозорість та інформаційна відкритість школи

Керувати – значить приводити до успіху інших

                                                                              Давньокитайська  мудрість

Основи управління школою.

Управління – це :

• процес впливу на систему з метою переведення її в новий етап або для підтримки її в якомусь установленому режимі ;
• цілеспрямована діяльність усіх суб’єктів, спрямована на забезпечення становлення, стабілізації, оптимального функціонування і розвитку школи ;
• цілеспрямована й чітко скоординована робота вчителів і колегіальних органів школи та інших установ і громадськості, що представляє собою керовану систему з комплексного створення всіх умов, необхідних для досягнення кінцевої мети навчання і виховання школярів.

Теорія  управління – система знань про закономірності, принципи і правила управління.

    Розвиток – спрямована, закономірна зміна діяльності, її універсальна властивість, у результаті якої виникають якісні етапи.

    Керувати науково – значить пізнавати і виявляти закономірності, прогресивні тенденції розвитку і спрямувати (планувати, організувати, контролювати, координувати) його відповідно до цих тенденцій і з урахуванням об’єктивних можливостей.

                                                                                Структура діяльності

     Діяльність : мета - зміст- методи і засоби –результат - рефлексія (осмислення проведеної діяльності й отриманого результату).

    Основні поняття, що входить у визначення управління : система, суб’єкт і об’єкт, мета.

     Система (грецьк. – ціле, складене з частини) :

• стійка сукупність взаємозалежних елементів, що утворюють єдине ціле, якому притаманні властивості, відсутні у складових елементів ;
• ціле, що складається з об’єктів, взаємозв’язок і взаємодія яких породжує нові (системні) якості не властиві жодному об’єкту окремо.

Загальні ознаки системи :

• конкретна загальна мета ;
• підпорядкування задач кожного елемента загальній меті системи ;
• усвідомлення кожним своїх задач і розуміння загальної мети ;
• виконання кожним функцій, що випливають з поставленої задачі ;
• конкретні відносини між елементами системи ;
• наявність органу управління ;
• обов’язковий зворотній  зв'язок .

        Школа як система може бути описана у вигляді по-різному  існуючих структур.

Переваги системного підходу.

  Уміння керівника бачити безліч реально існуючих структур школи як системи й об’єкти управління дозволяє :

• «висвітлити» недорозвинені структури, слабкі місця;
• бачити школу комплексно, а тому усвідомлено підвищувати рівень цілісності системи ;
• пізнавати школу як систему з позицій нових аспектів, а отже, розширювати й поглиблювати знання про неї.

Системне управління складається з двох основних взаємозалежних елементів (підсистем) – керівної – суб’єкта управління і керованої – об’єкта управління.

     Кожен суб’єкт управління має своє призначення, створюється для конкретних цілей і повинен чітко знати свої функції.  Для ефективного виконання кожним суб’єктом своїх функцій, необхідно забезпечити :

• правову оформленість (хто, де, коли, на який термін заснував, обрав, призначив або затвердив того чи іншого керівника або груповий суб’єкт);
• визначення й розподіл повноважень, прав, обов’язків і відповідальності між усіма суб’єктами і внутрішньо-груповими суб’єктами;
• об’єм, масштаб, межі діяльності суб’єктів ;
• необхідні для управління ресурси.

    Множину об’єктів не можна розглядати як систему, якщо не виведений системоутворюючий фактор, що визначає об’єднання елементів в єдине ціле. Таким системо утворюючим є мета.

Мета – ідеальний образ передбачуваного результату людських дій.

     Визначити мету – значить побудувати діяльність так, щоб усі ланки організації працювали в ім’я досягнення цієї мети. Нечітко, а тим більше неправильно поставлені цілі в процесі їхнього здійснення «тягнуть» у різні сторони від головної мети.

Загальні правила формулювання цілей.

    Формування цілей повинне відповідати таким вимогам :

• починається з дієслова невизначеної форми в наказовому способі, що характеризує виконувану дію. Досягнення мети - результат дій, тому основу формулювання мети складає зобов’язання виконувати необхідні дії ;
• конкретизувати необхідний кінцевий результат. Наприклад, у формулюванні мети «розробити і впровадити до 01.09. поточного року програму міжпредметних зв’язків» кінцевий результат цієї мети характеризує слово «упровадити»;
• конкретизувати заданий термін досягнення мети ;
• конкретизувати максимальну величину припустимих витрат.(Хто буде залучений до виконання мети, які матеріальні засоби знадобляться при цьому, скільки це потребуватиме людиногодин, уроків і т.і. ) ;
• обговорювати тільки те, «що» і «коли» повинно бути зроблено, не вдаючись у деталі, «як» і «чому» це повинно бути зроблено ;
• відповідати безпосередньо цільовому призначенню і функціональним обов’язкам конкретного педагогічного колективу або колегіального органу ;
• бути реальною і досяжною, але не легкою ;

                                                                                                                               4

• бути реалізованою в межах наявного або очікуваного обсягу ре
• виключити можливість подвійної відповідальності за результати спільної роботи (Якщо працює група, одноосібну відповідальність за кінцевий результат треба покласти на одного з них, а іншим відвести забезпечувальну роль) ;
• розрахуватися з інтересами виконавців і не викликати серйозних конфліктів у школі (Це означає, що фактичний зміст цілей повинен бути предметом обговорювання між дирекцією й учнями).

Системні правила управління.

    Управління тільки тоді може забезпечити стабільний успіх у досягненні кінцевих цілей управлінської діяльності, коли воно здійснюється за умови взаємної відповідальності обґрунтованого ціле- покладання і діючих засобів цілереалізації.

Загальні цілі управління школою.

1. Становлення, створення керованої  і керівної системи.

2 .Підтримка всіх властивостей системи, її упорядкування й стабілізація.

3. Забезпечення оптимального функціонування системи.

4. Розвиток системи, її переведення з існуючого в новий, якісно кращий

  стан.

5.Створення цілісної системи безперервності освіти.

6.Створення умов для одержання необхідного рівня знань, розвитку         здібностей і обдарування особистості.

7.Формування цілісного педагогічного колективу однодумців.

8.Демократизація шкільного життя і процесу управління ним на всіх рівнях.

9.Гуманізація відносин на всіх рівнях системи.

    10.Створення в педагогічному колективі атмосфери творчої активності, переведення його в режим постійного творчого пошуку.

11.Переведення педагогічного колективу на нові технології навчання та виховання.

                                                   Програмно - цільове управління школою

      Покликане забезпечити пріоритет першорядних цілей і задач, орієнтує на комплексний підхід у використанні ресурсів і досягненні максимальних кінцевих результатів. З іншого боку, воно створює умови для широкого розгортання ініціативи керівників і вчителів школи. Цільове управління зобов’язує кожного керівника визначити :

      - що повинно бути зроблено (після ретельного аналізу : чому це повинне бути зроблено);

      - як  це повинно бути зроблено (сформувати план досягнення бажаного результату);

           -  коли це буде зроблено;

      -  скільки це буде коштувати;

      -  які параметри отриманого результату слід вважати задовільними;

      -  як і коли повинні бути прийняті коригувальні дії.

Цільове управління – це стратегія в діяльності керівників школи, план досягнення визначеного результату в рамках обмежень, що накладаються засобами діяльності і динамічною системою внутрішніх критеріїв цієї діяльності.

         Основні етапи розробки цільових комплексних програм

1.Аналіз інформації про проблему.

2.Виділення основної (генеральної) мети діяльності завуча на визначний період.

3.Розукрупнення (декомпозиція) основної мети на підцілі.

4.Визначення цілей першого, другого, третього і т. ін.. рівня, дотримуючись при цьому супідрядності і взаємозв’язку (упорядкування сукупності цілей).

5.Побудова «дерева цілей».

6.Логічний аналіз «дерева цілей» щодо його повноти і несуперечності.

7.Визначення для кожної мети типових для певного колективу утруднень, перешкод, що заважать їхньому досягненню.

8.Визначення системи заходів, що забезпечують досягнення цілей у зазначений термін.

9.Визначення виконавців, що забезпечують виконання програмних заходів.

10.Розробка системи контролю за реалізацією програми.

Рівні управління (вертикальна структура)

1.Рівень директора.

2.Рівень його заступника та інших членів адміністрації.

3.Рівень класних керівників, учителів, вихователів.

4.Рівень учня.

       Форма піраміди використовується, щоб показати, що на кожному наступному рівні управління знаходиться менше людей, ніж на попередньому.

     Соціальне управління – це вплив на суспільство в цілому або окремі його ланки для того , щоб забезпечити збереження їхньої якісної специфіки, їхнэ

                                                                                                                                   7

нормальне функціонування, удосконалювання і розвиток, успішний рух до заданої мети.

                     Дослідницькі задачі соціального управління

1.Вивчення людини як суб’єкта управління, зокрема працівників, що керують і беруть участь в управлінні.

2.Вивчення об’єктів управління, у ролі яких виступають люди і колективи.

3.Вивчення відносин між суб’єктом і об’єктом управління, що реально існують у вигляді міжособистісних відносин і відносин між різними групами.

                                    Загальні ознаки управління

1.Наявність керівної і керованої системи.

2.Цілісний характер системи та її єдність.

3.Наявність причинно-наслідкових зв’язків між елементами систем.

4.Наявність зворотного зв’язку.

5.Динамічний характер системи управління.

6.Наявність керуючого параметра (критеріїв).

7.Підсилювальна здатність системи.

8.Передача, перетворення і збереження інформації.

.

                                     Суперечності в управлінні школою

1.Між необхідністю комплексної (взаємозалежної) реалізації всіх функцій управління, усіх компонентів управлінської діяльності і невмінням керівника робити це;

2.Між прагненням керівника школи виконувати одночасно всі свої функції і необхідністю виділити головну ланку в управлінському ланцюзі, реалізувати саме її в першу чергу;

3.Між прагненням керівника керувати всім безпосередньо самому (що , зрештою, призводить або до авторитарності стилю, або до повного відчуження членів педколективу від управлінських функцій, утрати відповідальності та самостійності підлеглих) і неможливістю охопити всі ланки керівної системи;

4.Між звичкою використовувати методи і форми управлінської діяльності на основі волюнтаризму, або спираючись на віру діяльності на основі волюнтаризму, або спираючись на віру в універсальні методи, або за асоціацією, що виникла після успішного розв’язання управлінської ситуації в інших умовах, і необхідністю науково обґрунтованого застосування всіх методів, форм, засобів управління в їх поєднанні;

5.Між природним бажанням керівника мати додаткові фінансові, кадрові, тимчасові й інші ресурси і вимушеною необхідністю обмежуватися наявними ресурсами, тобто одержувати оптимальний результат не стільки за рахунок поліпшення умов, скільки за рахунок удосконалювання механізму, способів, стилю управління при обмежених ресурсах.

                 Помилки, яких припускаються в практиці управління

1.Однобічність розгляду й іноді практично непереборна тенденція зупинитися на першому рішенні, що спало на думку.

                                                                                                                            8

2.Використання при розв’язанні питань недостатньої або однобічної інформації і, як результат, суб’єктивність суджень і висновків

3.Прагнення обґрунтувати істини однієї науки істинами іншої.

4.Поспішні узагальнення на основі окремого факту, розглянутого відірвано від усієї ситуації й інших фактів .Підміна головної проблеми другорядною, підміна проблеми її наслідком.

    Керівництво – це такий рівень соціального управління, коли розробляються найбільш загальні і принципові рішення, намічаються перспективні цілі, яких необхідно досягти, спираючись на ту або іншу систему управління, виробляються засоби для досягнення поставленої мети і встановлюється послідовність виконання більш конкретних, окремих задач.

Керівник – працівник органу освіти, що володіє правом приймати рішення, тим самим впливаючи на функціонування і розвиток керованого об’єкта

.

Керувати – це значить певним чином організовувати роботу підлеглих.           

Керівництво – це не поводження як таке, а спосіб організації «поводження» інших людей

.

    Керівна діяльність містить у собі інтелектуальний і вольовий елементи. Перший спирається на знання суті справи, розуміння задач, що стоїть перед організацією. Другий, адміністративний, елемент полягає в тому, щоб оперативно прийняти потрібне рішення, розмістити людей, контролювати виконання намічених завдань. Обидва ці елементи необхідні. Але другий відіграє підлеглу роль:воля реалізує плани,вироблені інтелектом.

М Е Т О Д И   У П Р А В ЛІ Н Н Я

                                                              .

Методи управління – це особливі специфічні прийоми, способи взаємин і взаємодій керівника з виконавцями, що ведуть до вдосконалення всієї системи.

Класифікація методів управління

     При виборі методів управління необхідно враховувати такі фактори :

• стратегічні і тактичні задачі;
• особливості людей (учителів, учнів, батьків та ін..), щодо яких застосовується метод (управлінський вплив);

                                                                                                                               2

• порівняльна ефективність різних методів управління ;
• міра у використанні тих або інших методів, їхній взаємозв’язок;
• особливості ситуації, вичерпаність інших засобів;
• наявність часу рішення задач обраним комплексом методів управління;
• морально-психологічні, матеріальні та інші умови;
• можливості, уміння підлеглих.

Функції управління

Функції– однорідний, відокремлений вид управлінської діяльності, який    слід здійснити для вдосконалення цілей школи.

Функції управління – це вид діяльності, що заснована на поділі й кооперації управлінської праці й характеризується визначеною однорідністю, складністю і стабільністю впливу на об’єкт і суб’єкт управління.

Класифікація функцій управління

Функції управління:

• інформаційне забезпечення системи;
• аналітична діяльність;
• цілепокладання ;
• прийняття управлінського рішення;
• прогнозування і планування;
• організаторська діяльність;
• координація регулювання і коригування ;
• стимулювання;
• облік і контроль.

Принцип управління.

Принципи управління – основні правила, положення відповідно до яких формуються, функціонують і розвиваються системи управління.

                                                                 Класифікація принципів управління школою.

1.Принцип оптимального співвідношення централізації і децентралізації.

Сутність.

    Якщо управління буде цілком децентралізованим, то це веде до  не впорядкованості в роботі, неузгодженості управлінських і педагогічних впливів на дітей, конфліктних ситуацій в колективі через боротьбу суспільних груп і угрупувань за вплив у колективі, постійних збоях у функціонуванні школи як системи.

2.Принцип колегіональності та єдиноначальності.

Сутність.

    У цьому принципі закладена єдність протилежностей :

    Єдиноначальність – пік колегіональності, тобто керівник у своїх діях, наказах, розпорядженнях реалізує волю своїх однодумців.

    У демократично розвиненому колективі єдиноначальність не перероджується в авторитаризм, вона органічно пов’язана з колегіональністю; єдиноначальність функціонує через делегування повноважень від верху до низу, а колегіональність виявляється у відповідному зворотному представницькому або безпосередньому впливі.

3.Принципи раціонального поєднання прав, обов’язків і відповідальності.

Сутність.

   Великі права при малій відповідальності створюють можливості для адміністрування ,суб’єктивізму необдуманих рішень. Величезна відповідальність за відсутності реальних прав не дозволяє якісно реалізувати задачі, покладені на школу як державний інститут.