Вчитель Інформатики Бурлуцька Валерія Сергіївна
Класний керівник
Бурлуцька Валерія Сергіївна
31
31 січня — річниця визволення Сватівщини від німецько-фашистських окупантів
1 лютого 1943 року радянське Інформбюро повідомляло: «Наші війська в результаті нищівної атаки оволоділи містом і великою залізничною станцією Сватове». А 3-го лютого пролунало ще одне повідомлення: «Наші частини в районі Сватового зайняли ряд населених пунктів. Знищено до 800 гітлерівців, 5 німецьких танків, 2 бронеавтомобіля і 24 гармати. Захоплено 17 гармат, склад з боєприпасами, 16 автомобілів, 11 радіостанцій, елеватор з зерном. У повітряних боях наші льотчики збили 10 німецьких літаків».
Після цього повідомлення воїни-сватівчани, що перебували на різних ділянках фронту, із запалом салютували, хто чим міг. А командир батареї П. Романов у блокадному Ленінграді салютував з гармати.
Але далася ця перемога дуже й дуже нелегко.
Територія нашого району не мала особливого стратегічного значення для ворога з точки зору наявності на ній вигідних умов для створення оборони (значних висот чи великих річок тощо). Проте під час звільнення на Сватівщині відбувалися кровопролитні бої. Це пояснюється тим, що територія району опинилася на шляху надзвичайно важливого стратегічного наступу радянських військ, що здійснювався з метою звільнення Донбасу і розєднання та знищення великого Харківсько-Воронезького угруповання німців. Ось чому при звільненні нашого району і були задіяні доволі значні сили червоної Армії — шість стрілецьких дивізій двох армій!
У кінці січня 1943 року, намагаючись зупинити стрімкий наступ радянських військ, фашисти чинили запеклий опір по фронту р. Оскіл — Новопокровськ — Нижня Дуванка — Преображенне — Сватове, вперто чіпляючись за кожну висоту, кожну водну перепону. Понад місяць особливий фашистський полк СС старанно укріплював оборонний рубіж у Сватівському районі. Тому більшість населених пунктів Сватівщини радянським воїнам доводилось звільняти у ході важких кровопролитних боїв. Але героїчними зусиллями воїнів військових підрозділів 160-ї, 172-ї, 267-ї, 57-ї гвардійських, 195-ї стрілецької дивізій та 106-ї окремої стрілецької бригади протягом 25-31 січня та 1-2 лютого 1943 року уся територія Сватівського району була звільнена від окупантів. Східну частину Сватівщини радянські війська звільнили 25-29 січня, центральну — 29-31, а західну — 1-2 лютого.
25 січня воїни 172-го та 174-го гвардійських стрілецьких полків 57-ї гвардійської стрілецької дивізії 1-ї гвардійської армії звільнили Кругле, Рудівку, Андріївку та навколишні села.
27-28 січня полки 267-ї стрілецької дивізії визволили Маньківку, Павлівку, Новопреображенне, Федотівку, Шаповалівку і вели активну розвідку у напрямку Сватового, Преображенного та Гончарівки. З 28 січня у Маньківці розташовувався штаб 267-ї стрілецької дивізії та польовий військкомат, який швидко провів мобілізацію чоловіків із Маньківки, Свистунівки та навколишніх сіл.
29 січня Містки та Чепігівка були звільнені без бою 195-ю стрілецькою дивізією 4-го стрілецького корпусу 1-ї гвардійської армії. А 30 січня ця ж сама дивізія так само без бою звільнила Барикіне та Іванівку і приступила до звільнення території Кремінського району.
30 січня на північній околиці Преображенного та Гончарівки 848-й і 844-й стрілецькі полки майже весь день у жорстоких боях намагалися заволодіти цими селами. І тільки пізно ввечері вдалося вибити фашистів з сіл і до ранку 31 січня звільнити їх.
Центральна частина Новониканорівки, Свердлівки, Надьожного, Яблунівки також звільнені 30 січня 747-м стрілецьким полком 172-ї стрілецької дивізії 6-ї армії. Частина Новониканорівки була звільнена воїнами 160-ї стрілецької дивізії. Північна частина с. Новониканорівка, с. Куликівка та с. Лебедівка з важкими боями були звільнені 30 січня воїнами 514-го стрілецького полку 172-ї стрілецької дивізії.
30 січня 846-й стрілецький полк звільнив село Первомайськ і близько 11-ї години ранку наблизився до Сватового та закріпився у 150-200 метрах від залізничної колії, біля Харинського переїзду, за насипом якого розташовувалася добре укріплена фашистська оборона. І вдень, і вночі полк декілька разів піднімався в атаку, але противник прицільним кулеметно-артилерійським вогнем змушував його знову залягати у сніг і відбиватися. Майже все поле від Первомайська до Сватового було порите ямами від ворожих мін та снарядів.
31 січня 174-й гвардійський стрілецький полк звільнив північно-східну частину Мілуватки, а 172-й — її центральну та південну частини.
Цього ж дня 1-м і 3-м батальйонами 106-ї окремої стрілецької бригади було звільнено Нижню Дуванку.
Одразу по цьому, 1 лютого, воїни 1-го та 2-го батальйонів цієї бригади звільнили Наугольне та Куземівку, а вже 2 лютого 1-й батальйон звільнив Коломийчиху. Паралельно, після повного очищення від фашистів Нижньої Дуванки, 3-й батальйон провів бойові операції зі звільнення спочатку Кривошиївки (1 лютого), а потім — північної частини Артемівки (2 лютого).
2-й батальйон 106-ї окремої стрілецької бригади звільнив 31 січня південну частину с. Новониканорівка, с. Олександрівка, с. Полтава, с. Доля, 1 лютого — с. Оборотнівка, с. Наугольне, с. Куземівка (разом з 1-м батальйоном), 2 лютого — с. Стельмахівка
Трагічні події відбулися при звільненні Верхньої Дуванки: це село довелося звільняти від окупантів двічі, при його звільненні фашистами було розстріляно найбільша кількість мирних жителів. Вперше визволити Верхню Дуванку спробували у кінці січня 1943 року воїни 2-ї гвардійської механізованої бригади 1-го гвардійського механізованого корпусу. Спроба не вдалася Та недовго фашисти чинили розправи: на світанку 1 лютого частини 514-го стрілецького полку 172-ї стрілецької дивізії остаточно вибили німців з Верхньої Дуванки.
Дорогу ціну заплатили радянські воїни за звільнення населених пунктів Сватівського району від німецько-фашистських загарбників. Лише 267-а стрілецька дивізія втратила в боях на території району більше 300 воїнів.
Вони поховані у братських могилах Маньківки (21 чоловік), Свистунівки (7 чоловік), Новопреображенного (13), Первомайська (17), Гончарівки (79), Преображенного (40) та ін.. У самому Сватовому лише на площі 50-річчя Перемоги у Меморіалі Слави, Памяті та Скорботи покоїться прах 121-го воїна цієї дивізії. Значних втрат зазнали і інші дивізії, що звільняли Сватівщину. У братських могилах Верхньої Дуванки поховано 75 воїнів, Лебедівки — 94, Новониканорівки — 80, Нижньої Дуванки — 51 воїн.
У Сватовому, у сквері залізничного вокзалу, покоїться прах 48 воїнів 170-го гвардійського стрілецького полку 57-ї гвардійської стрілецької дивізії. В центрі Мілуватки захоронені 10 воїнів 174-го гвардійського стрілецького полку 57-ї гвардійської стрілецької дивізії.
Усі братські могили увіковічені Памятними знаками. За всіма могилами встановлене подвійне шефство: з боку підприємств й установ та школярів. На честь визволителів 267-ї стрілецької дивізії у Сватовому на пл. Радянській встановлено Памятний знак — 76-міліметрова гармата ЗІС-2.
День Соборності— свято України, що відзначається щороку 22 січня в день проголошення Акту возз'єднання Української Народної Республіки й Західноукраїнської Народної Республіки, що відбулося в 1919 році
Свято встановлено в Україні «...враховуючи велике політичне та історичне значення об'єднання Української Народної Республіки і Західноукраїнської Народної Республіки для утворення єдиної (соборної) української держави...» згідно з Указом Президента України «Про День соборності України» від 21 січня 1999 року.
Це свято відзначаємо щороку в день проголошення Акту возз'єднання Української Народної Республіки й Західно-Української Народної Республіки, що відбулося в 1919 році. Офіційно в Україні День Соборності відзначається з 1999 року.
У всіх людей одна святиня,
Куди не глянь, де не спитай,
Рідніша їм своя пустиня.
Аніж земний в чужині рай.
їм красить все їх рідний край
Нема без кореня рослини,
А нас,людей,без Батьківщини.
Вчитель. — Про яку святиню говориться у вірші? (Про Україну).
У тяжкій і тривалій боротьбі за національне визволення, утвердження власної державності
наш народ не раз переживав як гіркі, так і радісні події.
Одна з таких сторінок нашого минулого - боротьба українського народу за соборність
своїх земель.Ми з вами на нашому заході будемо гортати сторінки життя.
І. Сторінки історії України.
ІІ. Державні символи України.
ІІІ. Народні Символи України.
IV. Мій край - моя історія жива.
Так вже розпорядилась історія, що упродовж століть наш народ та землі України були розрізнені, належали до інших держав: Російської імперії, Польщі, Австро-Угорщини. Тож споконвічною мрією українців було об'єднання розрізнених частин України в межах однієї держави. Західноукраїнські землі входили до складу Австро-Угорщини, але, на відміну від східних земель, тут українці мали ряд політичних свобод і всебічно розвивали
культурне та громадсько-політичне життя.
9 жовтня 1918 р. на засіданні австрійського парламенту майбутній глава уряду ЗУНР К.Левицький висловив загальне прагнення галицького народу до Києва. 20 жовтня 1918 р. на багатотисячній маніфестації у Львові відомий західноукраїнський політичний і громадський діяч С.Вітик закликав до негайної злуки з Великою Україною. Українська Національна Рада, яка 3 січня 1919 року одностайно прийняла ухвалу про злуку Західноукраїнської Народної Республіки з Українською Народною Республікою. Київські видання друкували численні статті, інформації, інтерв'ю, присвячені об'єднанню
українських республік.
І ось настав день, за який українці боролись упродовж багатьох століть. Уранці 22 січня біля святої Софії було велелюдно. Вхід з Володимирської вулиці прикрашала тріумфальна арка з гербами історичних земель України. Під звуки оркестру крокували військові підрозділи.
«Віднині зливаються в одно віками відділені одна від одної частини України - Галичина, Буковина, Закарпаття і Придніпрянська Україна - в одну Велику Україну...
Віднині український народ, звільнений могутнім поривом своїх власних сил, має змогу об'єднати всі зусилля своїх синів для створення нероздільної незалежної Української Держави на добро і щастя українського народу».
З того часу вже стали марними спроби наново поставити той штучний кордон. І в цьому велика заслуга творців Акту Соборності 22 січня 1919 року.
Таким чином, вперше за шістсот років був зроблений серйозний крок до об'єднання більшості етнічних українських земель в єдину державу.
Ось як описував ті події один із учасників: «Живий ланцюг справив на мене неповторне враження. Народ був у надзвичайному піднесенні, навкруги дзвеніли патріотичні пісні. Раз у раз лунали здравиці на честь українського народу. Над головами у височині витав дух свободи».
День Соборності України почали відзначати на державному рівні з 1999 року, коли був підписаний відповідний Указ Президента України. Згідно з цим документом 22 січня - день, коли був проголошений в 1919 році Акт Злуки, встановлено Днем Соборності України.
ІІ. Державні символи України
Вчитель. Друга сторінка: "Державні символи України".
Кожна країна світу обов'язково повинна мати свої три символи. Що ж означає слово «символ»?
Символ - це умовне позначення якогось предмета, поняття чи явища.
Вистраждавши, виборовши волю, Україна має тепер свої державні символи. Назвемо їх.
Символічний знак, ключ до історії, роду, міста, держави. (Герб).
Герб
Наш герб - тризуб
Це воля, слава й сила.
Наш герб — тризуб.
Недоля нас косила.
Та ми зросли, ми є,
Ми завжди будем
Добро і пісню
Несемо ми людям. Наталя Поклад
2.Грецьке слово, означає урочисту, похвальну пісню на честь богів і героїв. (Гімн).
Гімн
Слова палкі, мелодія врочиста...
Державний Гімн ми знаємо усі.
Для кожного села, містечка, міста
— Це клич один з мільйонів голосів.
— Це наша клятва, заповідь священна,
— Хай чують друзі й вороги,
— Що Україна вічна, незнищенна,
— Від неї ясне світло навкруги
3. Наш стяг - пшениця у степах
Під голубим склепінням неба. (Прапор),
-Учень .
Державний Прапор України — стяг із двох рівновеликих горизонтальних смуг
синього і жовтою кольорів
Прапор - це державний символ,
Він є в кожної держави;
Це для всіх ознака сили,
Це для всіх ознака слави.
Синьо-жовтий прапор маєм:
Синє небо, жовте — жито;
Прапор свій оберігаєм,
Він святиня, знають діти.
Прапор свій здіймаєм гордо,
Ми з ним дужі і єдині,
Ми навіки вже — народом,
Українським в України.
Проведення дня туризму
Мета: ознайомити учнів з основними історичними подіями становлення державності України; формувати відчуття приналежності до України, усвідомлення себе українцем, почуття особистої відповідальності за долю держави та українського народу; виховувати повагу до державних символів, шанобливе ставлення до традицій українців та представників інших національностей, що населяють країну; формувати почуття патріотизму та національної свідомості, виховувати любов до Батьківщини; розвивати мовлення та мислення, вміння працювати в групах.
