У тілі людини є дві легені, кожна з яких розміщена в окремій герметичній плевральній порожнині в грудній клітці — вузькій замкнутій щілині між пристінковою і легеневою плеврою (тонкою сполучно-тканинною мембраною, покритою епітеліальним шаром — серозною пластинкою, яка вкриває легені та стінки грудної порожнини зсередини).

У плевральній порожнині міститься приблизно 20 мл серозної рідини, яка зволожує листки плеври, зменшуючи коефіцієнт тертя між ними під час вдиху і видиху (іл. 22.1). Тиск у плевральній порожнині завжди від'ємний, тобто нижчий від атмосферного. Під час вдиху об'єм грудної порожнини зростає, відповідно тиск у плевральній щілині ще більше зменшується, тому легені розтягуються, завдяки чому повітря через трахею і бронхи надходить в їх альвеоли. Під час видиху навпаки об'єм грудної порожнини зменшується і тиск у плевральній щілині дещо збільшується, тому розтягнуті легені спадаються та виштовхують повітря назовні.

Іл. 22.1. Будова легень

Поранення грудної клітки класифікують на: вогнепальні (кульові, осколкові) (іл. 22.2); невогнепальні; одиночні; множинні; проникні; непроникні; з пошкодженням кісток; без пошкодження кісток. За характером ранового каналу рани бувають наскрізні, сліпі, дотичні.

Проникні поранення грудної клітки ушкоджують стінки грудної клітки, тканини легень та бронхів, великих судин та серця. Якщо рана розміщена нижче за лінію, що проходить на рівні сосків, можуть ушкоджуватися й органи черевної порожнини.

Головною ознакою проникних поранень грудної клітки є наявність рани з пошкодженням плеври. Часто ушкодження внутрішньогрудних органів створюють небезпеку для життя постраждалих: виникнення внутрішньої кровотечі, пневмоторакс (іл. 22.4 а), емфізема середостіння і легенево-серцева недостатність.

Іл. 22.4. Проникні поранення грудей: а) з відкритим пневмотораксом; б) з клапанним пневмотораксом

Наслідком стає спадання легені від стискання повітрям за однобічного та обох легенів — за двобічного пневмотораксу (або за гемопневмотораксу — скупчення крові та повітря в плевральній порожнині внаслідок ушкодження під час поранення міжреберних артерій, судин грудної клітки, легенів і органів середостіння тощо). Дихання утруднюється (понад 20 вдихів за хвилину), з рани тече кров (вона може бути яскраво-червоною, пінистою), виникає звук всмоктування повітря через рановий отвір під час кожного вдиху, можливе кровохаркання.

Про внутрішню кровотечу в разі проникних поранень грудної клітки свідчитиме відчуття крепітації під час пальпації (обмацування) грудної клітки (крепітація утворюється внаслідок проникнення повітря в м'які тканини — утворюється т. зв. підшкірна емфізема, під час натискання на них виникає звук, що нагадує хрускіт); несиметричне підняття грудної клітки під час вдиху (у постраждалого можуть бути зламані кілька ребер та стиснута легеня); бліда, холодна або волога на дотик шкіра; нудота, блювота; відчуття спраги; порушення притомності.

Особливо важкі ушкодження бувають під час вогнепальних поранень грудної клітки. Куля ушкоджує органи і тканини як прямим, так і боковим ударом та руйнує їх на значній відстані від ранового каналу.

Розрізняють закритий, відкритий і клапанний пневмоторакси, останній буває зовнішнім та внутрішнім. У разі закритого пневмотораксу повітря через рану проникло в плевральну порожнину і рана закрилася. Хоч невелика кількість повітря в плевральній порожнині не загрожує життю, однак вимагає невідкладного проведення домедичної допомоги. За наявності відкритого пневмотораксу, повітря через відкриту рану в грудній клітці або в легені на вдиху надходить у плевральну порожнину, а на видиху виходить назовні. Повітря, що надходить у плевральну порожнину, спричиняє спадання (колапс) легені та її зміщення разом з органами середостіння в здоровий бік. Під час видиху ця легеня частково розправляється за рахунок перекачування повітря з протилежної легені, а середостіння повертається в попереднє положення. Але таке повітря містить меншу кількість кисню, ніж атмосферне, що значно зменшує вентиляцію легенів та утруднює приплив крові до серця — це призводить до гострого кисневого голодування і зростання об'єму не збагаченої киснем крові у великому колі кровообігу.

Про відкритий пневмоторакс свідчать зяяння рани грудної клітки і шум повітря, що вільно проникає через рану грудної клітки в плевральну порожнину на вдиху і на видиху.

Напружений (клапанний) пневмоторакс. Проникні поранення з клапанним пневмотораксом. Зовнішній клапанний пневмоторакс виникає внаслідок утворення клапана із м'яких тканин ранового каналу грудної стінки. На вдиху він відкривається і повітря надходить у плевральну порожнину, на видиху краї рани сходяться і перекривають вихід повітря. Внутрішній клапанний пневмоторакс утворюється за одночасного ушкодження бронха і виникнення клаптикової рани легені, яка і є клапаном. На вдиху повітря із рани легені теж проникає в плевральну порожнину, а на видиху цей клапан не випускає його через цю рану. Відповідно при кожному наступному вдиху об'єм повітря в плевральній порожнині зростає, що спричиняє зростання внутрішньоплеврального тиску і зміщення органів середостіння у здоровий бік (іл. 22.4 б). Наслідком стає різке зменшення легеневої вентиляції і настання гострої дихальної недостатності та розлад серцево-судинної системи.

Після вирівнювання внутрішньоплеврального тиску з атмосферним клапанний пневмоторакс переходить у напружений пневмоторакс. Завдяки прогресуючому накопиченню повітря в плевральній порожнині внутрішньоплевральний тиск перевищує атмосферний. Це спричиняє стиснення легені на стороні ураження, а також зміщує і стискає середостіння з усіма його органами та протилежну легеню. Стиснення великих венозних судин знижує венозний відтік та обсяг викиду крові серцем. Легеня спадається і не бере участі в диханні, видимі слизові та шкіра набувають синюшного відтінку (ціаноз). Загальний стан таких постраждалих, як правило, украй тяжкий через розвиток гострої дихальної недостатності з блискавично наростаючою задишкою та значний розлад кровообігу. Про наявність клапанного пневмотораксу свідчить виражена підшкірна емфізема, яка швидко поширюється. Також іншими ознаками напруженого пневмотораксу в постраждалого є:

швидке (прискорене) дихання або поверхневе дихання, пізніше — ослаблення дихання, утруднення дихання або його відсутність;
бліде обличчя та поява синюшності (ціаноз) губ, порожнини рота, кінчиків пальців і нігтів, причиною її є зниження вмісту кисню в крові;
поява роздутих вен на шиї;
відсутність пульсу на променевій артерії, що свідчить про падіння артеріального тиску крові (гіпотонія);
шкіра, яка стає холодною та липкою;
виникнення неспокою, збудження і відчуття страху;
погіршення або втрата свідомості та погіршення стану постраждалого.

У бойовій обстановці всі вказані вище ознаки і симптоми розпізнати важко, тому варто завжди вважати, що в пораненого з проникним пораненням грудної клітки наявний напружений пневмоторакс.

Тяжкість проникних поранень грудей залежить від характеру ушкоджень внутрішньогрудних органів, пневмотораксу і масивності гемотораксу (наявності крові у плевральній порожнині).

У разі проникних поранень грудної клітки, крім рани грудної стінки, можуть ушкоджуватися важливі для життя органи: легені, трахея, крупні бронхи, великі кровоносні судини грудей, перикард (серцева сумка) і серце, стравохід, діафрагма тощо. Можливі різні поєднання цих ушкоджень. Вони частіше трапляються під час бойових дій. У сучасних воєнних конфліктах частота поранень грудної клітки сягає 8-12 %. Під час проникних поранень її у 80 % випадків ушкоджуються легені, у 10-15 % — перикард, серце та великі судини, до 5 % — трахея, стравохід та діафрагма. У випадку проникного поранення грудної клітки смерть настає від 10-15 хвилин до однієї години. Причинами її є: напружений пневмоторакс, спадання легені з боку поранення та вимикання її з акту дихання, поранення серця та судин з утратою значної кількості крові.

Поранення легень вважають дуже небезпечними для життя. Вони виникають унаслідок порушення цілісності грудної клітки і плеври. Основними симптомами поранень легень є кровохаркання, підшкірна емфізема і гемопневмоторакс (скупчення крові та повітря в плевральній порожнині).

Ушкодження легень можуть супроводжуватися переломом ребер та інших кісток грудної клітки; бути ізольованими або поєднуватися з травмами голови, живота, таза, кінцівок тощо.

Тому, хто надає домедичну допомогу, потрібно впевнено володіти такими навичками: швидко провести огляд постраждалого, визначити притомність, наявність дихання; викликати бригаду екстреної (швидкої) медичної допомоги; за відсутності в постраждалого дихання, розпочати СЛР.

Огляд грудної клітки. Перед оглядом та початком надання домедичної допомоги необхідно переконатися у відсутності небезпеки на місці події для себе та постраждалого від травмувального чинника, що вже діяв, загрози від зовнішнього середовища та загрози від пораненого і тільки після цього надавати йому допомогу.

Якщо місце небезпечне, то треба дочекатися прибуття рятувальників. Перед тим, як надавати допомогу постраждалому, слід отримати його пряму або непряму згоду. Також потрібно перед оглядом надягнути одноразові гумові або латексні рукавички! Оптимальне положення постраждалого перед оглядом та початком надання домедичної допомоги — напівсидячи (на підлозі або на землі). Його треба попросити помовчати, не поїти і не годувати.

Під час зовнішнього огляду слід виявити місця ран, додаткових ушкоджень, зокрема крововиливів (гематом), визначити ступінь їх тяжкості. Обережне обмацування виявить переломи.

За наявності ран насамперед орієнтуються на розміщення вхідного і вихідного отворів і на напрямок ранового каналу.

Послідовність огляду постраждалого. Зауважте, чи є під ним калюжка крові. Проводячи огляд постраждалого, визначте наявність притомності, дихання, за його відсутності розпочати серцево-легеневу реанімацію та викликати бригаду екстреної (швидкої) медичної допомоги.

Для визначення локалізації та характеру поранень і надання домедичної допомоги постраждалому з пораненнями грудної клітки потрібно спочатку звільнити її від одягу, у військовослужбовців — зняти бойове спорядження і форму. Щоб додатково не травмувати та не ускладнювати стан постраждалого, необхідно одяг із нього знімати, починаючи з неушкодженого боку, а одягати — у зворотному порядку.

За сильної кровотечі для економії часу одяг розрізають по швах або розривають, щоб вивільнити місце поранення. Без особливої на те потреби повністю роздягати постраждалого (особливо в холодну пору) не потрібно. Достатньо звільнити від одягу тільки ту частину тіла, на якій видно сліди від дії ушкоджувального предмета; розстебнути (зняти) одяг, що перешкоджає диханню, і тоді оглянути грудну клітку.

Треба визначити наявність у постраждалого відкритих поранень грудної клітки: виявити вхідні та вихідні отвори ран, чужорідні тіла в них, відломки ребер, які вийшли через шкіру назовні, зовнішню кровотечу з рани, ознаки пневмотораксу, емфізему підшкірної клітковини тощо.

Руками відкрийте ділянку навколо виявленої відкритої рани грудної клітки. Якщо до рани прилипли шматки одягу, не намагайтеся видалити їх, тому що це може спричинити додаткові ушкодження і посилити біль. Обережно обріжте одяг, що прилип до рани. Не пробуйте очищати рану та видаляти предмети, що застрягли в ній. Якщо в пораненого більш ніж одна відкрита рана грудної клітки, обробіть ту рану, яка виявлена першою, а потім інші.

За вогнепального поранення обов'язково треба перевірити вірогідне місце виходу кулі, яке може бути в кілька разів більшим за вхідний отвір.

Найголовніше — якнайшвидше герметично закрити рану (рани) повітронепроникним засобом, щоб повітря під час вдиху не всмоктувалося в грудну клітку. З цією метою використовують герметизуючу (оклюзійну) наклейку — спеціальний пластир для закриття ран у грудній клітці.

Під час проникного поранення грудної клітки заклеювати рану слід на максимально глибокому видиху. Якщо необхідно провести серцево-легеневу реанімацію, слід інтенсивно натиснути на груднину, заклеїти рану і лише після цього починати здійснювати штучне дихання.

Якщо з рани грудної клітки стирчить якийсь предмет, не намагайтеся його витягнути. Накладіть герметичний матеріал навколо нього, щоб створити герметичну пов'язку, наскільки це можливо. Закріпіть цей предмет накладанням довкола нього стерильної ватно-марлевої пов'язки, але так, щоб предмет не був повністю закритий пов'язками. Загерметизуйте інші проникні рани грудної клітки.

Використання герметизуючих (оклюзійних) наклейок. Промисловість виготовляє кілька різновидів оклюзійних пов'язок та оклюзійних грудних пластирів з клапаном (іл. 22.5). Оклюзійні пов'язки продаються у всіх аптеках. Їх використання дає змогу швидко та надійно закрити відкритий пневмоторакс і відновити від'ємний тиск у плевральній порожнині, завдяки чому відбудеться розправлення легені та відновлення її функції. Також своєчасне застосування оклюзійної пов'язки зупиняє кровотечу, захищає ушкоджені ділянки тіла від тертя, ударів та інфікування рани. Тому технікою її накладення повинен володіти не тільки медичний персонал, але й інші люди.

Іл. 22.5. Стандартна оклюзійна пов'язка (а); оклюзійний грудний пластир з клапаном для випускання повітря з рани (б)

За відсутності стандартної оклюзійної пов'язки можна використати липкий пластир, оболонку з прогумованої тканини індивідуального пакета (накладати на рану внутрішньою стерильною поверхнею), поліетиленову або целофанову плівку, клейончасту прокладку тощо. Потрібно зафіксувати таку пов'язку навколо рани, що засмоктує повітря, лейкопластиром тільки з трьох боків, залишивши один її край вільним (іл. 22.6). Тоді пов'язка утворює односторонній клапан і не дає зовнішньому повітрю проходити через отвір рани в грудну клітку на вдиху та стискати легені й серце. Вона, навпаки, створює умови для випуску його на видиху, що усуватиме пневмоторакс. Але якщо після накладання оклюзійної пов'язки стан постраждалого погіршується, то її треба зняти (можливо пов'язка починає створювати напружений пневмоторакс).

Перед накладанням оклюзійних пов'язок слід очистити шкіру навколо рани від крові та іншої рідини (для поліпшення зчеплення пов'язки зі шкірою). Потім попросити постраждалого зробити глибокий видих і затримати дихання — у такий спосіб певна кількість повітря вийде з грудної клітки через рану. Відповідно постраждалий швидше зможе відновити нормальне дихання після її герметизації.

Під час накладення оклюзійної пов'язки постраждалому з напруженим пневмотораксом потрібно спочатку тимчасово припідняти її край, щоби випустити надлишкове повітря з плевральної порожнини.

Якщо в разі вогнепального поранення грудної клітки виявлено й вихідний отвір, на нього теж треба накласти оклюзійну пов'язку, як описано вище, та зафіксувати її з усіх боків.

Щоб загерметизувати рану, краї герметизуючої (оклюзійної) пов'язки мають виходити хоча б на п'ять сантиметрів за її краї з усіх боків, інакше пов'язка не створить герметичності й навіть може всмоктатися в рану.

За наявності великої рани на неї треба накласти стерильну серветку, а як оклюзійну пов'язку доцільно використовувати зазначені вище підручні матеріали. Потім поверх герметизуючої пов'язки треба накласти ватно-марлеві подушечки і зафіксувати на грудній клітці широким бинтом.

Якщо після накладання оклюзійної пов'язки стан постраждалого різко погіршується, то її треба зняти: можливо, вона починає створювати напружений пневмоторакс. Носити оклюзійну пов'язку довше ніж 5 годин не можна.

Розміщення поранених з пневмотораксом. Притомного постраждалого після накладення оклюзійної пов'язки доцільно посадити, притуливши спиною до якоїсь поверхні, щоб він міг на неї обпертися. Можливо, йому буде легше дихати в сидячому положенні (іл. 22.7). Якщо постраждалий не може сидіти, то покладіть його пораненим боком (відновне положення) до вибраної поверхні (іл. 22.8). Тиск при контакті з поверхнею буде виконувати роль «шини» для травмованого боку і сприятиме зменшенню болю. Укутати постраждалого термопокривалом для запобігання замерзанню або для захисту від прямих сонячних променів у спекотну пору року.

Іл. 22.7. Постраждалий у сидячому положенні, укритий термопокривалом

Іл. 22.8. Постраждалий з проникним пораненням грудної клітини в положенні на ушкодженому боці

ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ: ОПРАЦЮВАТИ §22-23

________________________________________________________________________________________________________________

Урок №33-34

Дата 23/02

Тема уроку: Зупинка кровотеч, що загрожують життю. Відновлення та забезпечення прохідності дихальних шляхів.

Як вам відомо, якщо військовий у бою зазнав поранення кінцівки, яке супроводжується масивною (критичною) зовнішньою кровотечею, йому накладають турнікет і якнайшвидше евакуюють у зону тактичних умов (жовта зона). Найчастіше це підвал, бліндаж, тимчасове укриття, які в будь-який момент також можуть потрапити під обстріл супротивника. Бойовий медик взводу, який надає допомогу, має переконатися, що масивна кровотеча була зупинена, і перевірити, чи турнікет накладений за показами — підтвердити наявність промокання кров'ю обмундирування поблизу місця поранення кінцівки.

Турнікет — ефективний засіб для швидкої та надійної зупинки критичної кровотечі на етапі «під вогнем», але його використання обмежене, так як через 2 години виникають порушення кровопостачання кінцівки, у ній починаються незворотні процеси відмирання, пов'язані зі стисканням м'яких тканин, нервів, що можуть призвести до ампутації кінцівки.

Допомога таким пораненим в зоні тактичних умов залежить від швидкості подальшої евакуації. Якщо постраждалого доправлять у лікувальний заклад, де є лікар, протягом найближчих 2 годин, то турнікет залишають на кінцівці весь цей час. Якщо ж передбачається, що тривалість евакуації буде перевищувати цей термін, тоді турнікет треба замінити тампонуванням рани в поєднанні з прямим тиском на рану або накладанням компресійної пов'язки.

Запам'ятайте, що, незважаючи на цей термін, турнікет не знімають у разі відриву (ампутації) кінцівки та у випадку масивної (критичної) кровотечі, коли стан пораненого тяжкий: він непритомний, блідий і має частий пульс.

Іл. 20.1. Етапи послаблення джгута

Отже, накладений турнікет врятує життя, а тампонування рани в поєднанні з прямим тиском на рану і компресійною пов'язкою допоможе врятувати кінцівку пораненого, якщо тривалість евакуації перевищуватиме 2 год. Важливо знати, що в цьому випадку турнікет повністю не знімають, а дуже повільно послабляють поворотом стержня на 90°, а через одну хвилину ще раз на 90° (іл. 20.1).

Одночасно потрібно стежити, чи не відновлюється кровотеча в рані. Під час різкого ослаблення турнікета тиск в перетиснутій артерії різко зростає, що може призвести до відновлення критичної кровотечі. Якщо на пов'язці пляма крові збільшується, турнікет затягують знову. Навіть якщо кровотеча не відновлюється, турнікет не знімають, а послаблюють і залишають на кінцівці, яку обов'язково іммобілізують (знерухомлюють) (іл. 20.2).

Якщо під час транспортування пораненого кровотеча відновлюється, турнікет затягують повторно.

Іл. 20.2. Іммобілізація кінцівки після послаблення турнікета

На етапі «під вогнем», а деколи і в зоні тактичних умов використовуються вибухові пристрої, що мають значну вражаючу силу. Унаслідок цього виникають поранення та кровотечі, що мають спеціальне визначення — «вузлові кровотечі», тобто зовнішні кровотечі з місць приєднання кінцівок до тулуба (підпахвові й пахвинні ділянки) та основи шиї (іл. 20.3). Особливістю таких кровотеч є те, що на цих анатомічних ділянках неможливо використати стандартний джгут (турнікет), який успішно використовується для зупинки кровотечі з ран кінцівок. Тому прямий тиск на рану, тампонування рани, зокрема кровоспинними бинтами в поєднанні з накладанням компресійної пов'язки, є основним методом зупинки масивної зовнішньої кровотечі на шиї підпахвових і пахвинних ділянках.

Отже, за вузлової кровотечі поранений на етапі «під вогнем» (червона зона) потребує якнайшвидшої евакуації в зону тактичних умов (жовту зону), де йому нададуть допомогу. Насамперед для зупинки кровотечі застосовують прямий тиск на рану перев'язувальним матеріалом (марлевими серветками або бинтом), який є в аптечці медичній загальновійськовій індивідуальній (АМЗІ) (іл. 20.4).

Іл. 20.3. Місця можливих «вузлових кровотеч»

Іл. 20.4. Прямий тиск на рану в пахвинній ділянці руками

Іл. 20.5. Прямий тиск на рану 3 хв з максимальним зусиллям

Іл. 20.6. Притискання стегнової артерії власним коліном

Іл. 20.7. Накладання компресійної пов'язки на пахвинну ділянку

Іл. 20.8. Прямий тиск на рану шиї

Якщо його недостатньо, прикрийте рану, що є джерелом кровотечі, будь-якою чистою тканиною (наприклад серветками ППІ, частиною обмундирування); притисніть тканину до рани і продовжуйте натискання руками з максимальним зусиллям (іл. 20.5), доповнюючи тиском коліна вище рани (іл. 20.6).

Це допоможе стиснути ушкоджені кровоносні судини, дасть можливість крові згорнутися, виграти час для підготовки інших кровоспинних засобів (засобів для тампонування) і забезпечить час для обміркування подальших дій. Чиніть тиск протягом не менше трьох хвилин. Якщо внаслідок прямого тиску на рану кровотеча зупинилася або незначна, накладіть компресійну пов’язку (іл. 20.7).

Для проведення прямого тиску на рану шиї після накладання чистої серветки її притискають однією рукою (іл. 20.8).

Надалі можна здійснювати тиск на рану, наклавши компресійну пов'язку через підпахвову ділянку (іл. 20.9) з використанням ізраїльського бандажа (перев'язувального пакета-бандажа українського виробництва).

Іл. 20.9. Накладання компресійної пов'язки на поранену шию

Увага, цей спойлер може містити шокуючий контент!

Іл. 20.11. Кровоспинний бинт

Якщо кровотеча продовжується, основним методом її зупинки є тампонування рани. Воно передбачає щільне заповнення порожнини рани бинтом, звичайною марлею або чистою тканиною (іл. 20.10). Як спеціальний засіб для тампонування рани з метою зупинки кровотечі використовують стерильний бинт, який був просочений кровоспинними засобами та для зручності користування складений Ζ-подібно або «гармошкою» типу Combat Gauze (бойова марля) (іл. 20.11).

Отже, якщо у вас є перев'язувальні кровоспинні стерильні засоби або стерильний/чистий перев'язувальний матеріал (бинт, марля тощо), то послідовність ваших дій має бути такою, як зазначено нижче:

• перевірте, чи постраждалий притомний, поставивши запитання, що потребує відповіді. Якщо не реагує:

• оцініть реакцію постраждалого на біль під час ваших дій (щипання за шкіру на відкритій ділянці тіла, натискання на мочку вушної раковини):

- якщо постраждалий не реагує, то дійте за алгоритмом MARCH для визначення зупинки кровообігу та одночасно продовжуйте зупинку кровотечі;
- якщо постраждалий реагує на подразники, продовжуйте лише заходи для зупинки кровотечі;

• здійсніть тампонування (щільне заповнення) рани стерильним кровоспинним бинтом (бойовою марлею) так, як показано на іл. 20.12 і на іл. 20.13.

Кровоспинні компоненти чинять дуже важливу, але все ж таки допоміжну дію. Вони зменшують час зсідання крові й, відповідно, зупинки кровотечі тоді, коли кровоспинний бинт контактує з джерелом кровотечі в глибині рани, тобто у випадку щільного тампонування рани. Хоча, за відсутності перев'язувальних засобів з такими компонентами, тампонування можна проводити стерильним перев'язувальним матеріалом (бинтом) (іл. 20.14).

Отже, притискання кровоносних судин під час тампонування одночасно з кровоспинною дією бинта сприяє тимчасовій зупинці масивної вузлової кровотечі.

Іл. 20.16. Підведення кількох петель бинта під пальці правої руки

Іл. 20.17. Повторення підведення петель бинта під пальці правої руки до заповнення рани

Якщо цього недостатньо, використайте другий кровоспинний або звичайний стерильний бинт, доки буде можливість утиснути їх усередину рани, та продовжте тиск на рану протягом щонайменше трьох хвилин.

Під час тампонування потрібно дотримувати таких правил:

- уважно огляньте рану і виявіть місце кровотечі;
- своєю правою рукою притисніть судину в цьому місці до кістки в глибині рани, щоб зменшити кровотечу; якщо кровотеча з пахвинної ділянки, притисніть стегнову артерію на відстані (це можна зробити, притискаючи судинний пучок вище поранення власним коліном, і одночасно підготуйте кровоспинний або стерильний бинт до використання (іл. 20.15);
- візьміть у ліву руку кілька петель бинта і підведіть його під пальці правої руки, якою продовжуйте тиск на судину з використанням підведених петель (іл. 20.16);
- повторіть цей прийом до заповнення рани, не послаблюючи тиску правою рукою (іл. 20.17);
- після закінчення тампонування (повного заповнення) рани здійсніть прямий тиск на рану двома руками (іл. 20.18) протягом щонайменше десяти хвилин, використовуючи звичайний бинт, і протягом трьох хвилин — кровоспинний;
- після виконання маніпуляції обережно послабте тиск і огляньте рану; якщо промокання бинта кров'ю не збільшується і кровотеча зупинилася, накладіть поверх рани компресійну пов'язку (іл. 20.19);
- не забудьте обгорнути пораненого термопокривалом: зниження температури тіла під час крововтрати сприяє розвиткові шоку, який загрожує життю людини (іл. 20.20).

Іл. 20.18. Прямий тиск на рану двома руками

Іл. 20.19. Накладання компресійної пов'язки

Іл. 20.20. Обгортання пораненої термопокривалом

Компресійна пов’язка (іл. 20.21) створює додатковий тиск на кровоносні судини в рані й завдяки цьому зупиняє кровотечу. Для її накладання використовують бинт, бажано еластичний, а також такі перев’язувальні засоби, як індивідуальний перев’язувальний пакет та ізраїльський бандаж (перев’язувальний пакет, бандаж українського виробництва).

Іл. 20.21. Схема дії компресійної пов'язки

Компресійну пов’язку в зоні тактичних умов застосовують для зупинки масивної кровотечі:

- після прямого тиску на рану (іл. 20.4), якщо кровотеча зупинилась або незначна;
- після тампонування рани (іл. 20.13), якщо кровотеча зупинилась або незначна.

Послідовність накладання компресійної пов’язки відображена на іл. 20.22 - 20.25.

Увага, цей спойлер може містити шокуючий контент!

Іл. 20.24. Притиснення до рани валика або мобільного телефону турами бинтової пов’язки, спостерігаючи зупинку кровотечі. Використання перев’язувального пакета (бандажа), щоб створити потрібний тиск для зупинки кровотечі

Іл. 20.25. Прикладання до рани міхура з льодом

Особливості накладання і використання компресійної пов’язки.

Не затягуйте компресійну пов’язку настільки, щоб вона перешкоджала кровообігу. Валик, який підкладають під бинт, стискає поранені кровоносні судини і зупиняє кровотечу. Якщо шкіра нижче від компресійної пов’язки стає холодною на дотик, синіє або німіє, а пульс не виявляється, то пов’язка затягнута занадто. У разі порушення циркуляції крові перев’яжіть і послабте пов’язку. Періодично оглядайте кінцівку нижче від рани (пальці рук або ніг), щоб переконатися, що нормальна циркуляція крові збережена.
Компресійна пов’язка має таку ж кровоспинну дію, як прямий тиск на рану. Але після її накладання руки медика звільняються і він може виконувати інші дії.
Під час зупинки масивної кровотечі в зоні тактичних умов перевагу надають прямому тиску на рану, тампонуванню рани, компресійній пов’язці та їх поєднанню, а не накладанню турнікета (джгута). Його недоліки: сильне стискання м’яких тканин кінцівки, цілковите порушення кровообігу і виражений біль — можуть сприяти розвитку шоку. Тому турнікет (джгут) накладають тільки тоді, коли зазначені вище заходи не зупинили кровотечу.

Зупинку масивної кровотечі мають здійснювати шляхом прямого тиску на рану, накладанням компресійної пов’язки, тампонуванням рани, зокрема й стерильними перев’язувальними та кровоспинними засобами. Нерідко доводиться використовувати комбінацію цих способів. Якщо ці методи не зупиняють кровотечу, накладають турнікет (джгут).

Використання ІПП як компресійної пов’язки.

Кожну з двох ватно-марлевих подушечок згорніть у валики (іл. 20.26) і накладіть так, щоб вони лежали повздовж кінцівки, накриваючи рану (іл. 20.27). Притисніть їх до рани турами бинтової пов’язки (іл. 20.28), спостерігаючи поступову зупинку кровотечі.

Використання перев’язувального пакета-бандажа (ізраїльського бандажа) як компресійної пов’язки. Перев'язувальний пакет (бандаж) українського виробництва (іл. 20.29), аналог ізраїльського бандажа з аплікатором для тиску на рану (іл. 20.30), накладають у разі поранень як компресійну пов'язку на будь-яку поверхню тіла людини.

Іл. 20.26. Підготовка ІПП до використання як компресійної пов’язки

Іл. 20.27. Накладання валиків з подушечок ІПП повздовж кінцівки

Іл. 20.28. Притискання валиків до рани

Іл. 20.29. Перев’язувальний пакет (бандаж) українського виробництва

Іл. 20.30. Ізраїльський бандаж

Послідовність накладання компресійної пов’язки за допомогою перев’язувального пакета (бандажа) на рану кінцівки відображена на іл. 20.31 - 20.38.

Іл. 20.31. Витягніть бандаж з прогумованої та поліетиленової упаковки

Іл. 20.32. Підготуйте подушечку до використання

Іл. 20.33. Накрийте подушечкою всю поверхню рани кінцівки

Іл. 20.34. Еластичним бандажем обгорніть кінцівку один раз

Іл. 20.35. Проведіть його через отвір аплікатора для створення тиску на рану

Іл. 20.36. Поверніть у протилежний бік, притискаючи аплікатор до подушечки

Іл. 20.37 а, б. Повністю забинтуйте аплікатор і подушечку, створюючи необхідний тиск

Іл. 20.38. Край еластичної стрічки закріпіть спеціальними фіксаторами

Послідовність накладання компресійної пов’язки за допомогою перев’язувального пакета (бандажа) на рану шиї зображено на іл. 20.39.

ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ: ОПРАЦЮВАТИ §20-21

________________________________________________________________________________________________________________

Урок №32

Дата 16/02

Тема уроку: Оцінка стану постраждалого за алгоритмом "MARCH"

Послідовність дій за алгоритмом MARCH. Віднедавна точиться чимало суперечок щодо того, за якою системою навчати військових надавати домедичну допомогу. Зазвичай у міжнародних стандартах обирають системи, за якими навчають у країнах НАТО. Тоді постає запитання, що насправді є кращим для наших військових: ТССС чи CLS?

Перша з цих двох абревіатур ТССС (Tactical Combat Casualty Care) — це загальний протокол надання домедичної допомоги на полі бою. Це послідовний перелік найважливіших дій. На відміну від цивільної медицини, це не просто певний алгоритм дій, це ще і тактична складова. Це розуміння загальної картини поля бою та розмежування різних дій на різних етапах бою або в різних його частинах.

Протокол ТССС доступний для загального огляду на сайті Національної асоціації фахівців з невідкладної допомоги США (NAEMT).

До створення такого протоколу дій допомоги постраждалим у військових умовах прийшли в США наприкінці 1990-х років. Після військових дій Сполучених Штатів в Афганістані у 2001 р. цей протокол був розширений та прийнятий за основу для всього медичного персоналу США, а потім і для країн НАТО.

Протокол щороку переглядають та щовесни видають рекомендації, оновлені згідно із найсучаснішими дослідженнями.

Відстежувати найновіші рекомендації щодо допомоги постраждалим на полі бою та бути в курсі останніх змін можна на сайті NAEMT.

Усі світові протоколи надання догоспітальної допомоги постраждалим так чи інакше базуються на певному алгоритмі дій, який побудований на підтримці життєво важливих функцій організму, як-от дихання та кровообіг.

Це протокол АВС — Airways, Breathing, Circulation.

Бойові дії вносять свої корективи до цього протоколу. До нього додається насамперед зупинка критичної кровотечі, від якої найчастіше гинуть на полі бою, та врахування того, що сам поранений і всі навколо перебувають під загрозою отримати поранення.

Військова медицина відрізняється від цивільної типами травм або ран, зовнішніми умовами, можливістю надавати допомогу постраждалим та часом, який необхідний для евакуації постраждалих (інколи він набагато довший в умовах бою).

Протоколи допомоги ТССС, на відміну від цивільної медицини, мають алгоритм MARCH (Massive Bleeding-Airway-Respiratio-Circulatio-Hypothermia), однак його зміст не відрізняється від загальновизнаного АВС.

Він містить основні послідовні пункти надання допомоги, серед яких:

Massive Bleeding (масивна кровотеча) — зупинка кровотечі, що загрожує життю;
Airways (дихальні шляхи) — забезпечення прохідності дихальних шляхів;
Respiration (дихання) — закриття всіх відкритих ран грудної клітки;
Circulation (циркуляція) — повний огляд пораненого, зупинка кровотеч, діагностика шоку;
Hypothermia (гіпотермія/ЧМТ — черепно-мозкова травма) — попередження гіпотермії.

Цей протокол є дороговказом для медичного персоналу та для військових, які перебувають у зоні військових дій.

Розглянемо докладніше оцінку стану постраждалого за алгоритмом MARCH.

1. М — Massive Bleeding, масивна кровотеча.

1.1. Визначити наявність масивної кровотечі з рани кінцівок. Найпростішими та характерними ознаками масивної кровотечі з ран кінцівок є пульсуючий характер витікання крові й/або калюжа крові, що швидко збільшується.

1.2. Оглянути постраждалого щодо видимої зовнішньої кровотечі з інших місць та зупинити її, якщо буде потрібно.

1.3. Накласти джгут якнайшвидше та якомога щільніше. Місце накладання має бути на 5-7 см вище від джерела масивної кровотечі. Якщо неможливо швидко визначитись із місцем витікання крові, накласти джгут якомога вище прямо поверх одягу. Переконатись у відсутності подальшої кровотечі та дистального пульсу на ураженій кінцівці. Надписати час накладання джгута на всіх його сторонах незмивним маркером.

1.4. Якщо з анатомічних причин накласти турнікет неможливо, виконати прямий тиск на рану з подальшим тугим тампонуванням рани бинтом, просякнутим контактним гемостатиком (каолін, хітозан) або стерильним перев'язувальним матеріалом. Продовжувати прямий тиск на рану поверх тампона протягом щонайменше 3 хв. Якщо цього недостатньо, використати другий бинт з контактним гемостатиком. Після виконання маніпуляції переконатись у відсутності кровотечі та накласти поверх рани компресійну пов'язку. Обов'язковим є контроль наявності дистального пульсу на ураженій кінцівці.

1.5. У разі масивної кровотечі з місць відгалуження великих артерій (вузлові кровотечі) рекомендовано використовувати спеціальні пристрої типу junctional tourniquet(вузловий джгут або вузловий турнікет) (іл. 19.1) або турнікети із тиском на черевний відділ аорти за надвисокої ампутації нижніх кінцівок.

Іл. 19.1. Вузловий джгут

2. А — Airways, дихальні шляхи.

2.1. Оцінити прохідність верхніх дихальних шляхів у постраждалого.

2.2. У разі непрохідності дихальних шляхів або загрози її виникнення слід:

• висунути нижню щелепу;

• застосувати назофарингеальний повітропровід (носоглоткову трубку) (іл. 19.2);

Іл. 19.2. Назофарингеальний повітропровід

• допомогти постраждалому зайняти будь-яке зручне положення для кращого забезпечення прохідності дихальних шляхів, у тому числі й положення сидячи;

• якщо постраждалий непритомний, то надати йому стабільного положення на боці;

• якщо попередні дії безрезультатні, провести крикотиреотомію* (іл. 19.3).

Іл. 19.3. Набір для крикотиреотомії

Зазначені вище методи не обов'язково виконувати в такій послідовності, їх можна здійснювати в будь-якому порядку (залежно від травми та стану постраждалого).

Особливу увагу щодо забезпечення прохідності дихальних шляхів слід приділити постраждалим, які перебували в будинках або автомобілях, що горіли. У цих постраждалих може розвинутися набряк верхніх дихальних шляхів унаслідок їх опіку.

3. R — Respiration, дихання. Якщо в постраждалого прогресуюче порушення дихання, поранення грудей або запідозрене закрите пошкодження порожнин тіла, потрібно припускати розвиток напруженого пневмотораксу (прогресивного накопичення повітря або газу в плевральній порожнині з одночасним підвищенням тиску в ній) і виконати плевральну декомпресію (зменшення тиску в плевральній порожнині) у другому міжреберному проміжку за допомогою декомпресійної голки або катетера 14Gзавдовжки не менше 8-ми сантиметрів (іл. 19.4).

Переконатися, що точка введення голки розміщена латеральніше (збоку) від серединно-ключичної лінії і голка не спрямована в бік серця. Прийнятна альтернативна точка введення голки — у 4-5-му міжреберному проміжку попереду від середньої пахвинної лінії.

Усі відкриті рани грудної порожнини та/або рани, що всмоктують повітря, слід негайно герметизувати спеціальною наклейкою з клапаном. Якщо наклейка з клапаном відсутня, використовувати спеціальну наклейку без клапана. Спостерігати за постраждалим на предмет розвитку напруженого пневмотораксу. Якщо в постраждалого наростає гіпоксія, прогресує порушення дихання або розвивається гіпотензія і напружений пневмоторакс, слід підняти або повністю видалити наклейку, або ввести декомпресійну голку.

4. С — Circulation, кровообіг.

Визначити ознаки гіповолемічного шоку (стану, який виникає внаслідок зменшення об'єму циркулюючої крові). Найбільш простими методами швидкого визначення гіповолемічного шоку є відсутність пульсу на променевій артерії і/або порушення притомності за відсутності черепно-мозкової травми.

Якщо постраждалий у стані шоку, необхідно:

ввести розчини крохмалів, якщо вони наявні;
ввести інші колоїдні розчини або лактат Рінгера, якщо вони наявні;
проводити огляд постраждалого після кожного введення 500 мл розчинів;
продовжувати інфузійну терапію (крапельне введення або вливання внутрішньовенно або під шкіру лікарських засобів та біологічних рідин з метою нормалізації водно-електролітного, кислотно-лужного балансу організму) до появи відчутної пульсації на променевій артерії, покращення стану притомності або підвищення систолічного артеріального тиску до 80-90 мм рт. ст.;
припинити введення рідини, коли один (кілька) з вищевказаних пунктів буде досягнуто.

Слід розглянути введення транексамової кислоти.

Якщо в постраждалого порушений психічний статус через травматичне ураження головного мозку та слабкий або відсутній периферичний пульс, проводити інтенсивну терапію до відновлення сильного променевого пульсу. Якщо доступний моніторинг артеріального тиску, необхідно підтримувати рівень систолічного артеріального тиску на рівні не менше 90 мм рт. ст.

5. H — Head injury / Hypothermia, черепно-мозкова травма / гіпотермія.

У разі черепно-мозкової травми слід проводити інфузійну терапію, достатню для підняття артеріального тиску не менше 90 мм рт. ст. Також у всіх постраждалих повинно бути попереджено розвиток гіпотермії за допомогою табельних або підручних засобів.

Постраждалим із середньоважкою / важкою черепно-мозковою травмою, за можливості, необхідно проводити інгаляцію кисню для підтримки рівня кисню в крові понад 90 %.

ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ: ОПРАЦЮВАТИ §19

_______________________________________________________________________________________________________________

Урок №31

Дата 02/02

Тема уроку: надання домедичної допомоги в зоні тактичних умов

У зоні тактичних умов (жовтій зоні) поранений перебуває в укритті, де значно зменшується вірогідність вогневого впливу противника (підвал, бліндаж тощо). Якщо вогонь супротивника припинено, то червона зона автоматично переходить у жовту.

Доступні засоби для надання домедичної допомоги на початковому етапі обмежуються індивідуальною аптечкою пораненого бійця та бійця, який надає йому домедичну допомогу. Проте для надання допомоги пораненому в жовтій зоні командир підрозділу, за можливості, завжди залучає бойового медика взводу або старшого бойового медика роти, у наплічнику якого є додаткові ресурси для рятування життя пораненого.

Варто пам’ятати, що жовта зона дуже умовна, оскільки в будь-який момент може стати як червоною, так і зеленою. Надання допомоги здійснюється з постійним очікуванням у будь-який момент повторної взаємодії з противником. Тому обсяг допомоги, як і раніше, диктується тактичною ситуацією, а час евакуації може вимірюватися від хвилин до кількох годин.

Основний план дій для етапу «Допомога в тактичних умовах»

Після евакуації пораненого в укриття потрібно постійно дбати про власну безпеку і безпеку пораненого. Із цією метою організовують периметр безпеки відповідно до стандартної процедури бойового підрозділу та обставин бою. Постійно здійснюють контроль тактичної ситуації.
Подальші дії полягають в огляді пораненого й наданні необхідних заходів домедичної допомоги. Їх проводять за наказом командира після виконання головного бойового завдання або якщо це дозволяє тактична ситуація.
У зоні укриття боєць, що надає домедичну допомогу, одягає рукавички і спершу виконує первинний огляд, спрямований на виявлення загрозливих для життя станів і їх усунення. Первинний огляд проводять без знімання захисного спорядження пораненого (шолома і бронежилета). Огляд розпочинають із визначення, чи поранений притомний. Пораненого запитують про самопочуття, де він відчуває біль, дискомфорт. Отримання адекватних відповідей означає, що поранений притомний. У нього, за можливості, забирають зброю, боєкомплект, гранати, ніж. Унаслідок стресу він може використати їх не за призначенням.
Алгоритм первинного обстеження коротко позначається абревіатурою MARCH, у якому кожна літера позначає певний вид обстеження та надання домедичної допомоги. Докладніше із цією схемою обстеження ви ознайомитесь у наступному параграфі (§ 19).

1. М — Massive Bleeding (масивна кровотеча).

Насамперед слід визначити наявність масивної кровотечі, яку усувають або шляхом накладання джгута (з ран кінцівок), або шляхом тампонування (вузлові кровотечі з ран пахвинної, пахвової ділянок і ділянки шиї). Наявність кровотечі оцінюють візуально або пальпаторно, обстежуючи критичні точки пораненого. Докладніше з технікою зупинки масивної кровотечі ви ознайомитесь згодом (§ 20).

2. А — Airway (Дихальні шляхи).

Далі оцінюють у пораненого прохідність верхніх дихальних шляхів. Якщо поранений притомний і давав відповіді на запитання, значить дихальні шляхи прохідні і дихання присутнє. Якщо ж він непритомний, то слід відкрити рот, упевнитися у відсутності сторонніх тіл, осколків зубів. Далі забезпечують прохідність дихальних шляхів (висовують нижню щелепу) й оцінюють наявність дихання протягом 10 с. (У нормі 2-4 дихальних рухи за 10 с). За наявності дихання констатують, що дихальні шляхи прохідні, дихання є. Для тривалого підтримання прохідності дихальних шляхів може виникнути потреба застосувати носогорловий повітропровід, дозволити пораненому зайняти будь-яке положення, за якого найкраще зберігається прохідність дихальних шляхів, у тому числі сидячи, або укласти пораненого в стабільне положення на боці. В окремих випадках, за неефетивності зазначених вище методів, викликають старшого бойового медика, який забезпечить прохідність дихальних шляхів хірургічним способом — проведе крікотиреопункцію або крікотиреотомію (вставить повітропровід у гортань). Докладніше з методикою забезпечення прохідності дихальних шляхів ви ознайомитеся згодом (§ 21).

3. R — Respiration (Дихання).

Якщо в пораненого прогресуюче порушення дихання (частота дихання 5 і більше дихальних рухів за 10 с), поранення грудей або запідозрене закрите пошкодження порожнин тіла, потрібно припускати розвиток напруженого пневмотораксу і виконати декомпресію грудної клітки. Необхідно викликати старшого бойового медика роти. За цих умов з пораненого знімають бронежилет.

Пам’ятайте: якщо поранений непритомний і не дихає після забезпечення прохідності дихальних шляхів, у жовтій зоні його слід вважати мертвим.

4. С — Circulation (кровообіг).

Визначають порушення, пов’язані із втратою крові (шок). Найпростішими методами швидкого визначення шоку є відсутність пульсу на променевій артерії і/або погіршення свідомості за відсутності травми голови. Якщо в пораненого немає шоку, він притомний і може ковтати — можна давати пити. Якщо поранений перебуває в стані шоку або передбачається розвиток шоку, покличте старшого бойового медика роти, щоб у жовтій зоні організувати переливання кровозамінників.

5. H — Head injury / Hypothermia (черепно-мозкова травма / гіпотермія - переохолодження).

У разі травми голови слід переливати кровозамінники для стабілізації артеріального тиску на мінімально необхідному рівні (виконує і контролює старший бойовий медик роти). Також у всіх поранених необхідно попередити розвиток переохолодження за допомогою табельних (термопокривало) або підручних засобів (спальні мішки, бушлат, що-небудь, що буде зберігати сухість і тепло). За цих умов доцільно замінити мокрий одяг на сухий, якщо це можливо, і якнайскоріше перемістити пораненого на теплозбережну поверхню.

Якщо тактична обстановка погіршується, пораненого після первинного огляду слід перевести в стабільне положення на бік і продовжувати вести вогонь або за вказівкою командира перемістити його в безпечніше місце.

Слід постійно пам’ятати про накладений турнікет і постійно перевіряти стан пораненого за алгоритмом MARCH: після перенесення його до безпечних зон, в очікуванні евакуації, під час транспортування і після нього!

Вторинний огляд проводять ретельніше і в більшому обсязі. Він дозволяє виявити всі присутні у бійця додаткові поранення і кровотечі, які не були виявлені, або на які свідомо не звертали увагу під час первинного огляду. Після їх виявлення надають домедичну допомогу й готують пораненого до евакуації. Вторинний огляд проводять як швидке обстеження в разі травми з голови до п’ят. За цих умов оцінюють цілісність шолома. Якщо є дефекти чи уламки в ньому, запідозрюють травму черепа. Далі шолом знімають, знімають також і бронежилет.

План швидкого обстеження з голови до п’ят

Голова: видимі ураження (синці, рани); болючість; переломи; підтікання спинномозкової рідини (ліквору) з вух і носа. Якщо є проникаюча рана ока чи підозра на неї, накривають око захисним жорстким щитком для очей. Не використовують звичайну пов'язку, яка здійснює тиск на око.

Шия: видимі ураження; набухання шийних вен, зміщення щитоподібного хряща відносно поздовжньої осі; болючість, напружені м'язи.

Грудна клітка: видимі ураження; болючість; нестабільність кінців уламків ребер (грудини), тертя відламків. У пораненого з погіршенням дихання та травмою чи підозрою на травму тулуба слід запідозрити наявність напруженого пневмотораксу та покликати якомога швидше старшого бойового медика роти.

Усі відкриті рани грудної клітки і/або рани, що всмоктують повітря, слід негайно закрити оклюзійною наклейкою з клапаном. Якщо немає наклейки з клапаном, використовують аналогічну без клапана. За цих умов слід уважно стежити за диханням пораненого. Якщо наростає частота дихання й дихати пораненому стає тяжко, розвивається дихальна недостатність. У разі її розвитку треба запідозрити напружений пневмоторакс. Необхідно або відклеїти один край наклейки, або повністю її зняти. Якщо це не допомагає, слід покликати старшого бойового медика роти.

Живіт: видимі ураження (випадіння внутрішніх органів); болючість, надутість, напруження м'язів.

Таз: видимі ураження; болючість, нестабільність, тертя відламків.

Нижні кінцівки: видимі ураження; болючість, напруження м'язів, тертя відламків; патологічна рухомість (у разі перелому в нижній третині стегна кінцівку не зміщують, а фіксують у тому ж положенні).

Верхні кінцівки: видимі ураження; болючість.

Під час вторинного обстеження пораненому, за можливості, слід стабілізувати голову і шию, що виконує помічник. Якщо поранений лежить на спині і він непритомний, помічник разом зі стабілізацією голови і шиї забезпечує прохідність дихальних шляхів.

ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ: ОПРАЦЮВАТИ §21 та дати письмову відповідь на питання 1 стр.124

I СЕМЕСТР

РОЗДІЛ VI. Тактична підготовка

Урок №15

Дата 17/11

Тема уроку: пересування військовослужбовців у складі бойової групи

Практика свідчить, що за належної підготовки та всебічного забезпечення бойові групи механізованого відділення можуть успішно виконувати бойові завдання в наступі та обороні в складі бойової охорони, сторожових застав, блокпостів під час проведення блокування, пошуку, патрулювання, під час штурмових дій у населеному пункті та в горах.

Кожен військовослужбовець, що входить до складу бойової групи, незалежно від спеціальності, має бути навчений прийомам ведення розвідки місцевості в населених пунктах, у горах, твердо знати тактику дій супротивника. Старші бойових груп мають уміти вибрати місце для обладнання засідок: біля доріг, стежок, що проходять по карнизах та ущелинах, на схилах висот, що прилягають до дороги (стежки) або утворюють вхід в ущелину, у населених пунктах тощо. Під час прочісування місцевості важливо, щоб взаємодія бойових груп забезпечувала черговість їхнього просування від рубежу до рубежу.

Пересування на полі бою виконують послідовно. Спочатку стрілець (найбільш підготовлений і фізично розвинений солдат в групі), під вогневим прикриттям кулеметника і старшого стрільця, застосовуючи різні прийоми і способи пересування на полі бою (прискореним кроком, бігом (пригнувшись), перебіжками або переповзанням) 2-3 «стрибками» має вийти на рубіж 50-100 м. При цьому довжина «стрибків» між зупинками для передиху залежить від умов місцевості та інтенсивності вогню супротивника і складає 20-40 кроків.

Після заняття вказаного рубежу стрілець обладнує перед собою бруствер і готується до ведення вогню з метою прикриття пересування решти особового складу бойової групи. Залежно від умов обстановки і прийнятого командиром взводу рішення послідовність переміщення решти військовослужбовців у бойових групах, і бойових груп у цілому, може бути різноманітною.

Отже, після переміщення вперед найбільш підготовленого і фізично розвиненого солдата під його прикриттям можуть висуватися по одному військовослужбовцю з кожної групи або один з першою і два з другою, або по два військовослужбовці з кожної з груп, можливе й одночасне висунення по одному солдатові з кожної групи на рубіж 50-100 м, з метою забезпечення пересування на полі бою решти особового складу, що, у цілому, підвищує темп наступу підрозділу.

Вогневе прикриття — закон на війні. Невеликому підрозділу ніколи не варто відриватися від своїх: можуть відсікти й знищити. Командир відділення і кулеметник висуваються, як правило, останніми. Переміщення має здійснюватися безсистемно, з використанням умовних сигналів (жестів) і команд. Відповідно до вказаних вимог, кожному «номеру» бойової групи визначають певні завдання.

ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ: ОПРАЦЮВАТИ §9

_______________________________________________________________________________________________________________

Урок №13-14

Дата 10/11

Тема уроку: розподіл обов'язків між військовими та їх взаємодія в бойовій групі

Командир відділення (бойової групи) зобов’язаний:

• знати тактику дій, можливості та способи застосування відділення (бойової групи) у різних видах бою;

• досконало володіти основними видами озброєння і техніки відділення (бойової групи);

• уміло командувати відділенням (бойовою групою) в бою і наполегливо домагатися виконання поставленого завдання, вести влучний вогонь зі зброї, орієнтуватися на будь-якій місцевості, користуватися топографічною картою, уміло використовувати прилади спостереження, особисто вести спостереження за противником, сигналами командира взводу і діями сусідів;

• забезпечувати справну роботу засобів зв’язку, уміти використовувати їх, підтримувати стійкий зв’язок з командиром взводу. Навідник-оператор БМП (навідник гармати, кулеметник БТР) зобов’язаний:

• знати озброєння БМП (БТР), прилади прицілювання і спостереження, постійно дбати про їхню готовність до бойового застосування;

• знати правила стрільби з гармати і спареного з нею кулемета, пуску протитанкових керованих ракет;

• уміти користуватися комплексом управління озброєння;

• уміти оглядати, готувати до стрільби боєприпаси та укладати їх;

• уміти виявляти і розпізнавати цілі, визначати вихідні дані для стрільби, вести влучний вогонь і знищувати виявлені цілі за командою командира відділення або самостійно;

• своєчасно доповідати про використання (0,5 % і 0,75 %) запасу боєприпасів;

• під час дій механізованого відділення (мвід) в пішому порядку постійно вести спостереження за полем бою, сигналами командира відділення, підтримувати вогнем озброєння БМП (БТР) дії відділення;

• систематично перевіряти стан озброєння, прицільних приладів, механізмів заряджання і наведення, виконувати їхнє технічне обслуговування, негайно усувати виявлені несправності й доповідати командиру відділення;

• уміти працювати на радіостанції і переговорному пристрої, вибирати вогневу позицію, обладнувати і маскувати її;

• знати обов’язки командира відділення та, за потреби, виконувати їх. Крім того, він має вміти вивести бойову машину з-під вогню супротивника в найближче укриття. Механік-водій БМП, водій БТР зобов’язаний:

• знати будову, технічні можливості, правила експлуатації та обслуговування БМП (БТР);

• утримувати бойову машину в постійній готовності до застосування;

• упевнено керувати нею за будь-яких умов на будь-якій місцевості;

• уміти долати загородження, водні перешкоди й інші складні ділянки місцевості, готувати машину до завантаження на 45 транспортні засоби і застосування в особливих умовах;

• уміти готувати до буксирування і буксирувати озброєння та техніку;

• знати і точно виконувати команди, сигнали регулювання та управління;

• утримувати встановлену дистанцію і швидкість руху, місце в похідному і бойовому порядку;

• уміти орієнтуватися на місцевості та користуватися схемою маршруту;

• знати напрямок дій свого підрозділу;

• під час руху вміло використовувати захисні властивості місцевості;

• у бою вести спостереження, доповідати про виявлені цілі та результати їх ураження, забезпечувати найкращі умови для ведення вогню, швидко займати вогневу позицію;

• обладнувати окоп, маскувати його й машину, застосовувати захист від ВТЗ (високоточної зброї);

• у разі несправності (пошкодження) машини негайно доповідати командиру і вживати заходів щодо її усунення;

• знати норми витрати ПММ (пально-мастильних матеріалів), не допускати їх перевитрати, своєчасно доповідати командиру про використання (0,5 та 0,75) заправки пального;

• упевнено володіти особистою зброєю, застосовувати її для самозахисту і захисту бойової машини. Крім того, він має знати озброєння бойової машини, уміти заряджати і вести вогонь із гармати і кулемета, а також уміти працювати на радіостанції і переговорному пристрої. Гранатометник, кулеметник (навідник кулемета), старший стрілець (стрілець) зобов’язані:

•знати способи дій у бою і порядок застосування своєї зброї, її характеристики і можливості;

• утримувати зброю в справному стані та вміти вести з неї влучний вогонь у будь-яких умовах удень і вночі;

• постійно спостерігати за полем бою і доповідати командиру відділення про виявлені цілі, за командою командира та самостійно знищувати їх вогнем;

• спостерігати за сусідами й підтримувати їх вогнем; доповідати командиру відділення про використання (0,5 і 0,75) носимого запасу боєприпасів;

• уміти користуватися приладами і механізмами, розташованими в десантному відділенні БМП (БТР);

• допомагати навіднику-оператору в підготовці та укладанні боєприпасів і технічному обслуговуванні озброєння, а механіку-водію (водію) — у проведенні технічного обслуговування і ремонту БМП (БТР). Снайпер зобов’язаний: ◊ знати способи дій у бою і штатну зброю; ◊ утримувати її в справному стані й уміти вести з неї влучний вогонь; ◊ уважно спостерігати за полем бою, виявляти й оцінювати цілі, за командою командира або самостійно знищувати найбільш важливі з них (офіцерів, спостерігачів, обслугу вогневих засобів, снайперів); ◊ діючи в парі, вести розвідку, цілевказання і коректування стрільби; ◊ уміти орієнтуватися на місцевості, використовувати захисні та маскувальні властивості місцевості та місцевих предметів для прихованого пересування, вибирати місце для вогневої позиції й обладнувати її.

ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ: ОПРАЦЮВАТИ §7-8

________________________________________________________________________________________________________________

Урок №12

Дата 03/11

Тема уроку: склад бойової групи (малі тактичні групи до 8 осіб)

Завдання бойових груп на полі бою

Перша бойова група: веде розвідку на відстані 500-700 м; знищує живу силу та неброньовані цілі супротивника на відстані 300-500 м. Резерв групи — найбільш підготовлений солдат, який діє за вказівкою командира та захищає передові групи від ударів з тилу або ж замаскованих сил супротивника.

Друга бойова група: веде розвідку на відстані 500-700 м; знищує живу силу та броньовані цілі на відстані 300-500 м; охороняє командира відділення.

Третя бойова група: використовуючи оптичні приціли БМП (БТР): веде розвідку на відстані до 2000 м; знищує супротивника на цій відстані; знищує броньовані цілі на відстані до 1500 м.

Пересування на полі бою

Для виживання на полі бою під час будь-якого тактичного пересування необхідно діяти скритно, розосереджено та забезпечувати охорону. Командир відділення (бойової групи) має володіти всіма прийомами і способами пересування.

Порядок пересування — це розташування елементів підрозділу і військовослужбовців стосовно один одного у бойовій групі під час пересування. Вибір порядку пересування здійснюють після оцінки обстановки командиром бойової групи. Під час пересування командир перебуває там, звідки він може ефективно керувати своєю бойовою групою. Це дає йому змогу використати особистий приклад, за принципом «Йди за мною і роби, як я!». Усі солдати повинні мати можливість бачити свого командира.

Способи дій. Способи пересування — це те, як підрозділи пересуваються на місцевості. Є три основні способи дій: звичайне пересування, обережне пересування й обережне пересування перебіжками. Вибір того чи іншого способу пересування здійснюють з урахуванням можливої зустрічі з противником і необхідної швидкості пересування. Факторами, які враховують, вибираючи кожний спосіб, є: управління, розосередження, швидкість і охорона. Способи пересування не є постійними. Вони залежать від дистанції між солдатами, у групі, яка, у свою чергу, змінюється відповідно до завдання, супротивника, місцевості, умов видимості та інших факторів, що впливають на управління. Командири управляють своїми відділеннями (бойовими групами) за допомогою умовних сигналів, жестами і тільки в разі потреби по радіо.

Обережне пересування є основним способом пересування. Відстань між солдатами становить приблизно 20 м, між відділеннями — 50 м. Коли взвод рухається, головне відділення має перебувати досить далеко попереду основних сил взводу. Це потрібно для виявлення або зв'язування боєм супротивника до того, як він виявить основні сили взводу або відкриє по них вогонь. Однак головне відділення має бути досить близько, аби бути підтриманим вогнем стрілецької зброї взводу. Зазвичай це 50-100 м, залежно від характеру місцевості, рослинності, погодних умов та освітленості.

Обережне пересування забезпечує надійне управління, достатнє розосередження, високу швидкість пересування, надійну охорону з фронту.

ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ: ОПРАЦЮВАТИ §6

РОЗДІЛ V. Вогнева підготовка

Урок №10-11

Дата 13/10

Тема уроку: Метання гранати стоячи з місця. Будова гранати

Ручна осколкова граната Ф-1 (індекс ГРАУ – 57-Г-721) – граната дистанційної дії призначена для ураження живої сили противника під час оборонного бою. Метання гранати здійснюється з різних положень лише із-за укриття, з бронетранспортера або танка.

Граната Ф-1 була розроблена на основі французької осколкової гранати F-1 моделі 1915 р. та англійської гранати системи Лемона, що постачались у Росію в роки Першої світової війни, звідки й назва Ф-1 та прізвисько «лимонка». Причиною розробки гранати для радянських військ стали численні недоліки гранати РГД-33, то ж у 1939 році розробку нової гаранати було доручене Ф. І. Храмєєву з чим він впорався за два місяці. На озброєння РККА граната була прийнята з механічним запалом Ф.Ковешникова. У 1941 р. запал був замінений більш надійним, простішим і надійнішим запалом УЗРГ системи Е. М. Вицені.

Корпус гранати служить для розміщення розривного заряду і запалу, а також для утворення осколків під час вибуху гранати. Корпус гранати чавунний з повздовжніми і поперечними борознами, по яких граната, як правило, розривається на осколки. У верхній частині корпусу є нарізний отвір для вгвинчування запалу. При зберіганні, транспортуванні і перенесені гранати в цей отвір вкручена пластмасова пробка.

Розривний заряд заповнює корпус та призначений для розриву гранати на осколки.

ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ: ОПРАЦЮВАТИ §4-5

________________________________________________________________________________________________________________

Урок №9

Дата 06/10

Тема уроку: Вивчення правил та прийомів метання ручних та осколкових гранат

Заходи безпеки під час поводження з ручними гранатами.

Перед виконанням вправ з метання ручних навчально-імітаційних гранат особи, які навчаються, мають вивчити вимоги безпеки, будову гранат, правила поводження з ними, прийоми і правила метання, передбачені для бойових гранат. Навчально-імітаційні гранати, які застосовують для метання, за масою та формою повинні відповідати бойовим, мати навчальний запал із запобіжною чекою і бути справними.

Під час навчання метанню бойових гранат потрібно дотримувати таких застережних заходів безпеки: • особи, які навчаються, та керівник мають бути в засобах індивідуального бронезахисту — кевларових (сталевих) шоломах і бронежилетах, а екіпажі бойових машин під час метання гранат з бойових машин — у шоломофонах. Зброя бійця має перебувати в положенні, що забезпечує її негайне застосування; • перед заряджанням необхідно оглянути гранати і запали; у разі виявлення пошкоджень доповісти командирові; • метання осколкової оборонної та протитанкової гранат проводять з окопу чи з-за захисного облаштування, що не пробивається осколками, під наглядом керівника; • під час метання однією особою, яка навчається, кількох гранат кожну наступну гранату метати не раніше, ніж через 5 с після вибуху попередньої; • якщо гранату не кинули (запобіжна чека не виймалася), розряджання її роблять тільки за командою і під безпосереднім наглядом командира (старшого); • вести облік гранат, що не розірвалися, і позначати місця їхнього падіння червоними прапорцями; • після закінчення метання гранат ті, що не розірвалися, знищують підривом на місці падіння. Згідно з правилами, що викладені в «Керівництві щодо зберігання артилерійського озброєння і боєприпасів у військах», підрив гранат організовує командир частини; • район метання ручних гранат оточувати в радіусі не менше 300 м; • особовий склад, що не задіяний до метання гранат, відводять у сховище або на безпечну відстань від вогневого рубежу (не ближче 350-ти м); • вихідне положення для метання гранат позначити білими прапорцями, вогневий рубіж — червоними; • пункт видачі гранат і запалів обладнують у сховищі не ближче 25-ти м від вихідного положення.

Під час метання гранати стоячи з місця - треба стати обличчям до цілі; гранату взяти в праву (для шульги — у ліву), а зброю — у ліву (праву) руку і висмикнути запобіжну чеку; зробити правою ногою крок назад, зігнувши її в коліні, і, повертаючи (мовби закручуючи) корпус управо, провести замах гранатою по дузі вниз і назад; швидко випрямляючи праву ногу і повертаючись грудьми до цілі, метнути гранату, проносячи її над плечем і випускаючи з додатковим ривком кисті. Масу тіла в момент кидка перенести на ліву (праву) ногу, а зброю енергійно подати назад.

Під час метання гранати з коліна прийняти положення для стрільби з коліна, тримаючи гранату в правій (лівій) руці, а зброю — в лівій (правій), висмикнути запобіжну чеку; зробити замах гранатою, відхиляючи корпус назад і повертаючи його праворуч (ліворуч); підвестися і метнути гранату, проносячи її над плечем, і в кінці руху різко нахилитися корпусом до лівої (правої) ноги.

Під час метання гранати лежачи прийняти положення для стрільби лежачи, покласти зброю на землю і взяти гранату в праву (для шульги — у ліву) руку. Лівою (правою) рукою висмикнути запобіжну чеку і, опершись руками об землю, відштовхнутися від неї. Встати на ліве (праве) коліно (не зрушуючи його з місця) й одночасно провести замах. Випрямляючи праву (ліву) ногу, повернутися грудьми до цілі й, падаючи вперед, метнути гранату в ціль; взяти зброю та приготуватися до стрільби.

Для метання гранати з траншеї або окопу треба: • покласти зброю на бруствер, узяти гранату в праву (ліву) руку і висмикнути запобіжну чеку; • відставити (наскільки можна) праву (ліву) ногу назад і, прогинаючись у попереку та злегка згинаючи обидві ноги, повністю відвести праву (ліву) руку з гранатою вгору–назад; • спираючись на ліву (праву) руку, різко випрямитися і метнути гранату в ціль, після чого заховатися в траншеї (окопі).

ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ: ОПРАЦЮВАТИ § 4

II СЕМЕСТР

РОЗДІЛ IV. Домедична допомога

Урок №50

Дата 13/05

Тема уроку: Надання домедичної допомоги при переломах, опіках, відмороженнях, проникному пораненні ока

Порядок надання домедичної допомоги немедичними працівниками постраждалим з опіками

Основним завданням надання домедичної допомоги під час переломів є проведення насамперед тих заходів, від яких залежить збереження життя постраждалого.

Перед наданням допомоги необхідно переконатися у відсутності небезпеки на місці події для себе та постраждалого від травмувального чинника, що вже діяв, і загрози від зовнішнього середовища. Якщо місце небезпечне, то треба дочекатися прибуття рятувальників.

Необхідно перед оглядом та початком надання постраждалому домедичної допомоги одягнути одноразові гумові або латексні рукавички і тільки після цього надавати йому допомогу.

Перед тим як надавати допомогу постраждалому, треба отримати від нього пряму або непряму згоду (якщо він притомний).

Спочатку треба швидко оглянути постраждалого для визначення, чи він притомний і дихає;

викликати бригаду екстреної (швидкої) медичної допомоги;
якщо в постраждалого відсутнє дихання, потрібно відновити прохідність дихальних шляхів та негайно розпочати серцево-легеневу реанімацію;
визначити, які в постраждалого ступені опіків.

За наявності в постраждалого опіків першого і / або другого ступеня, охолодити місце опіку прохолодною, але не крижаною водою, не можна використовувати лід (іл. 25.5); після охолодження накрити ушкоджену ділянку чистою вологою серветкою; пухирі не слід спеціально проколювати, але якщо вони розірвались, то накласти чисту, стерильну пов'язку.

Надання домедичної допомоги під час відмороження.

Відмороження, або обмороження, — ушкодження тканин організму з розвитком місцевих та системних змін під дією холоду, вітру, підвищеної вологості та через носіння тісного або мокрого взуття, перебування в нерухомому положенні; унаслідок незадовільного загального стану постраждалого — хвороба, виснаження внаслідок перенесених інфекційних хвороб, гіповітамінозу, алкогольного сп'яніння, отруєння, крововтрат тощо.

За температури нижче -30 °С вирішальна роль у виникненні відмороження належить дії холоду, а за більш високих температур набуває значення ще й поєднання холоду з високою вологістю повітря і підвищеною швидкістю вітру.

У перебігу відморожень вирізняють два періоди: дореактивний, або прихований, який триває від початку впливу холоду до відігрівання та відновлення нормальної температури в уражених холодом тканинах, та реактивний — з початку відновлення кровообігу в них у процесі відігрівання.

Від того, наскільки тривало в дореактивний період відмороження відбувається вплив холоду і який буде ступінь зниження температури тканин, залежить вираженість патологічних змін у реактивний період. Суб'єктивно в цей період постраждалий відчуває на тлі загального замерзання зниження рухливості й відчуття скутості в уражених кінцівках, оніміння, нерізкий біль, поколювання, «повзання мурашок» тощо. Серед симптомів стають помітними блідість та охолодження шкірних покривів, зниження больової і дотикової чутливості, сповільнення частоти дихання. Унаслідок заледеніння кінцівок може зникати пульс на периферичних артеріях. Що поширеніше побіління шкіри із синюшним відтінком унаслідок погіршення приливу до неї крові й триваліший період охолодження тканин, то вірогідно тяжчим буде відмороження. Тканини обмороженої частини тіла ушкоджуються через нестачу крові й утворення в них кристалів льоду. Печіння шкіри в уражених холодом ділянках та сильний біль з'являються відразу після початку процесу відігрівання.

Однак передбачити тяжкість травматичних ушкоджень у цей період неможливо. Лише після відновлення нормальної температури тканин у реактивному періоді відбувається їх ушкодження та виявляються зміни, що дає змогу визначати ступінь відмороження і відповідно про тяжкість травми. Хоч процес відмирання уражених тканин може іноді тривати до 5-7 днів й довше, і тільки тоді можна остаточно установити глибину відмороження.

Перша ознака реактивного періоду — поява набряку тканин, слідом за яким виникають болі й зміни шкірних покривів, адекватні глибині ураження тканин. Вони, залежно від ступеня холодового ураження, із воскового сіро-блідого можуть набувати мармурового, синюшного або й чорного кольору. В уражених тканинах починаються значні, а іноді й незворотні зміни. Їх тяжкість залежить від ступеня відмороження.

Порядок надання домедичної допомоги немедичними працівниками постраждалим з проникним пораненням ока.

Перед наданням допомоги треба переконатись у відсутності небезпеки на місці події для себе та постраждалого від травмувального чинника, що вже діяв, загрози від зовнішнього середовища та загрози від постраждалого і тільки після цього надавати допомогу. Якщо місце небезпечне, то треба дочекатися прибуття рятувальників. Перед тим, як надавати допомогу постраждалому, слід отримати його пряму або непряму згоду (якщо він притомний).

Надаючи допомогу постраждалому, не забувайте про власну безпеку! Необхідно перед оглядом та початком надання домедичної допомоги надягнути одноразові гумові або латексні рукавички!

Подальші дії:

швидко провести огляд постраждалого, визначити, чи він притомний і дихає;
бажано установити характер ушкодження ока та уточнити скарги;
не потрібно видаляти сторонній предмет з ока;
викликати бригаду екстреної (швидкої) медичної допомоги;
допомогти постраждалому зайняти найбільш зручне положення;
необхідно накласти жорсткий щиток (іл. 25.12) на око, щоб він спирався на край очної ямки (орбіти) і не торкався повік (не накладати компресійну пов'язку) (іл. 25.13). Якщо сторонній предмет стирчить з ока, то він не повинен торкатися жорсткого щитка. У таких випадках можна використовувати імпровізовані щитки. Зверху на щиток покласти чисту стерильну серветку та закріпити її лейкопластиром і потім накласти пов'язку одночасно на обидва ока (бінокулярна пов'язка) (іл. 25.14). Це потрібно для уникнення зайвих рухів травмованим оком, тому що очі є парним органом і рухаються синхронно, тобто коли рухається здорове око, то рухається одночасно і травмоване, що може значно погіршити наслідки травми.

ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ: ОПРАЦЮВАТИ §24-25

________________________________________________________________________________________________________________

Урок №49

Дата 11/05

Тема уроку: Повний огляд пораненого

Як вам вже відомо (див. § 18), у зоні тактичних умов (жовтій зоні) поранений перебуває у відносно безпечному місці, що дає змогу провести його огляд щодо виявлення загрозливих для життя станів та їх усунення (первинний огляд за алгоритмом MARCH, див. § 19).

Згодом, якщо цьому сприяє тактична обстановка, пораненому проводять вторинний огляд — повний огляд у межах тактичної обстановки, щоб виявити всі травми і поранення, що не були діагностовані під час первинного огляду. Рішення про його проведення приймають, залежно від тактичної ситуації та за наказом командира підрозділу. У процесі проведення вторинного огляду в міру виявлення ушкоджень пораненому надають домедичну допомогу і готують до евакуації. Як зазначалося, за цих умов на початковому етапі доступними засобами для надання домедичної допомоги є індивідуальна аптечка пораненого бійця та бійця, який надає йому домедичну допомогу. Відтак командир підрозділу може залучити бойового медика взводу або старшого бойового медика роти, у наплічнику якого є додаткові ресурси для рятування життя пораненого.

Основний пріоритет у ході вторинного обстеження пораненого — це ваша власна безпека. Поки ви живі, у пораненого бійця є шанс на порятунок. Переконайтеся, що вам нічого не загрожує. Перш ніж працювати з пораненим, оцініть тактичну ситуацію, забезпечте вогневе прикриття зони надання допомоги. Переконайтесь, що поранений роззброєний. За необхідності евакуюйте його в безпечніше місце.

Отже, вторинний огляд проводять після зупинки масивних загрожуючих життю кровотеч з кінцівок, забезпечення прохідності дихальних шляхів, перевірки дихання та ліквідації проникаючого поранення грудної клітки (за цих обставин бронежилет буде розстебнутим, а передня бронепластина відкинута набік або й догори залежно від конструкції бронежилета).

Оглядають як притомних поранених, так і поранених з порушеною і збереженою свідомістю. Поранені не завжди можуть скаржитися на рани, які їх менше турбують, але які часто є не менш небезпечними.

Огляд проводять, стоячи на одному коліні: 1) це положення низького старту, що в разі небезпеки дає змогу швидше переміститися в укриття; 2) вільне коліно допоможе здійснити фізичний вплив на пораненого в разі його неадекватної поведінки.

Повний огляд відбувається в положенні пораненого на спині за умов забезпечення в непритомного пораненого прохідності дихальних шляхів (див. § 21). Із цією метою доцільно встановити носогорловий повітровід.

План повного огляду такий: 1) голова; 2) шия; 3) грудна клітка; 4) живіт; 5) таз; 6) ноги; 7 ) руки; 8) хребет, спина і сідниці.

ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ: ОПРАЦЮВАТИ §23

________________________________________________________________________________________________________________

Урок №48

Дата 06/05

Тема уроку: проникні поранення грудей. Огляд грудної клітки

Проникні поранення грудної клітки — ушкодження, за якого канал рани має сполучення з плевральною порожниною.

Іл. 22.1. Будова легень

Іл. 22.4. Проникні поранення грудей: а) з відкритим пневмотораксом; б) з клапанним пневмотораксом

швидке (прискорене) дихання або поверхневе дихання, пізніше — ослаблення дихання, утруднення дихання або його відсутність;
бліде обличчя та поява синюшності (ціаноз) губ, порожнини рота, кінчиків пальців і нігтів, причиною її є зниження вмісту кисню в крові;
поява роздутих вен на шиї;
відсутність пульсу на променевій артерії, що свідчить про падіння артеріального тиску крові (гіпотонія);
шкіра, яка стає холодною та липкою;
виникнення неспокою, збудження і відчуття страху;
погіршення або втрата свідомості та погіршення стану постраждалого.

Використання герметизуючих (оклюзійних) наклейок. Промисловість виготовляє кілька різновидів оклюзійних пов'язок та оклюзійних грудних пластирів з клапаном. Оклюзійні пов'язки продаються у всіх аптеках. Їх використання дає змогу швидко та надійно закрити відкритий пневмоторакс і відновити від'ємний тиск у плевральній порожнині, завдяки чому відбудеться розправлення легені та відновлення її функції. Також своєчасне застосування оклюзійної пов'язки зупиняє кровотечу, захищає ушкоджені ділянки тіла від тертя, ударів та інфікування рани. Тому технікою її накладення повинен володіти не тільки медичний персонал, але й інші люди.

ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ: ОПРАЦЮВАТИ §22

______________________________________________________________________________________________________________

Урок №47

Дата 29/04

Тема уроку: штучне дихання

ШТУЧНЕ ДИХАННЯ

Штучне дихання слід робити тільки в тому випадку, якщо потерпілий не дихає взагалі або дихає важко - рідко, судорожно, ніби із хлипанням, як вмираючий, або якщо дихання поступово погіршується. Проводити його слід безперервно і продовжувати до позитивного результату (оживання) або до появи беззаперечних ознак смерті.

Під час штучного дихання необхідно стежити за потерпілим. Якщо він поворухне губами, повіками або зробить ковтальний рух гортанню (кадиком), потрібно перевірити, чи не зробить він самостійного вдиху. Не слід продовжувати робити штучне дихання після того, як потерпілий почне дихати самостійно.

Якщо після декількох секунд очікування виявиться, що потерпілий не дихає, слід негайно відновлювати штучне дихання.

Перед виконанням штучного дихання необхідно звільнити дихальні шляхи потерпілого, звільнити його від одягу, що стискає: розстебнути комір, розв’язати шарф, розстебнути штани тощо.

Найбільш ефективним способом штучного дихання є спосіб, який отримав назву «з рота в рот (ніс)». При використанні цього способу той, хто надає допомогу, вдмухує повітря зі своїх легень у рот або в ніс потерпілого. Приступаючи до проведення штучного дихання цим способом, необхідно в першу чергу забезпечити вільну прохідність верхніх дихальних шляхів, для чого голову потерпілого слід відігнути назад. Робиться це в такий спосіб. Рятувальник стає з лівого боку потерпілого, який лежить на спині, підводить ліву руку під його потилицю, а правою рукою тисне на лоб. Завдяки цьому голова потерпілого відгинається назад і відкривається рот. Для збереження досягнутого положення голови під лопатки підкладають валик зі згорнутого одягу.

Очистивши порожнину рота потерпілого, рятувальник робить два-три глибокі вдихи, а потім вдмухує повітря зі своїх легень у рот (або ніс) потерпілого. Для подолання неприємного відчуття і попередження небезпеки взаємного інфікування вдування можна робити через бар’єрний пристрій. Можна також для цієї мети користуватися спеціальною трубкою - повітроводом, яка вводиться в рот потерпілому. Ця трубка утримує язик від западання, що дуже важливо під час штучного дихання, бо вхід у гортань повинен бути відкритий. Круглий щиток, укріплений у середній частині трубки, утримує її в потрібному положенні і щільно закриває рот потерпілого, перешкоджаючи виходу повітря. При виконанні штучного дихання цим способом потрібно стежити за тим, щоб якомога більша кількість повітря, яке вдихається, надійшла в легені потерпілого. Для цього при вдуванні повітря через рот слід затискати ніс потерпілого, а при вдуванні через ніс - закривати йому рота.

Ефективність штучного дихання визначається за розширенням грудної клітки потерпілого, яке відбувається при вдуванні. Після закінчення вдування повітря видих відбувається самостійно, у результаті опускання грудної клітки. На цей час рот і ніс потерпілого звільняють, щоб не перешкоджати вільному видиху. Частота вдування не повинна перевищувати 12-16 разів на хвилину.

ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ: ОПРАЦЮВАТИ §21

________________________________________________________________________________________________________________

Урок №46

Дата 27/04

Тема уроку: зупинка кровотеч, що загрожуютть життю.

Зупинка кровотечі (контроль кровотечі) — комплекс медичних маніпуляцій, спрямованих на сповільнення та зупинку кровотечі, допомагаючи чи навіть заміняючи фізіологічний гемостаз.

Оскільки гостра кровотеча веде до втрати крові та швидкого виникнення геморагічного шоку, а в подальшому — коми та смерті, найголовнішою метою при невідкладній допомозі (першій домедичній та долікарській) є сповільнення та зупинка крововтрати доступними методами та засобами.

У складних випадках імовірність виживання постраждалого чи пораненого прямо пропорційна швидкості зупинки кровотечі, тобто чим швидше зупинити кровотечу, тим вища ймовірність виживання постраждалого (пораненого).

ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ: ОПРАЦЮВАТИ §20

________________________________________________________________________________________________________________

Урок №45

Дата 22/04

Тема уроку: оцінка стану постраждалого за алгоритмом

Алгоритм дій при перевірці стану постраждалого

1. Перевірка стану постраждалого включає в себе, насамперед, перевірку свідомості. Щоб оцінити стан свідомості постраждалого, необхідно спочатку, незалежно від того, в якому положенні він знаходиться (стоячи, сидячи, лежачи) на відстані кількох кроків чітко та досить голосно звернутися до нього, зі словами: «Ви мене чуєте?».

Якщо постраждалий Вам відповість, це буде означати, що він знаходиться у свідомості. Звичайно, рівень свідомості людини може бути різним, і більш чітко стан свідомості може встановити тільки фахівець з медичною освітою. Людині з без спеціальної кваліфікації буде достатньо того, що постраждалий реагує на звернення.

2. Після цього слід запропонувати постраждалому свою допомогу. Головне пам’ятати, що допомогу людині, яка перебуває в свідомості, слід надаватися лише за її згодою. Адже людина може відмовитися від нашої допомоги з якихось своїх міркувань, або ж допомога їй просто не потрібна.

Отже, постраждалого в свідомості слід спитати: «Чи потрібна Вам моя допомога?» та «Чи згодні Ви, щоб я Вам допоміг?».
Принцип надання допомоги тільки за бажанням постраждалого настільки важливий, що іноді навіть трапляються прецеденти судових позовів, коли людині без її згоди надавали медичну допомогу, якої вона не хотіла.

3. Далі, якщо Вам вдалося отримати від постраждалого згоду, важливо з’ясувати, що саме сталося з ним, що його турбує та вирішити, чим можна зарадити.

Звичайно якщо людина потребує подальшої медичної допомоги, важливо якнайшвидше викликати екстрену медичну допомогу за номером телефону 103, до приїзду якої надавати постраждалому домедичну допомогу.

ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ: ОПРАЦЮВАТИ §19

_______________________________________________________________________________________________________________

Урок №44

Дата 15/04

Тема уроку: загальновійськовий набір пігулок

Медсанбат рекомендує завантажити цю важливу інструкцію, роздрукувати і роздати її бійцям.

Згідно протоколів надання допомоги пораненим (ТССС) для контролю болю при пораненні рекомендовано використовувати таблетовані препарати,особливо при травмі з пошкодженням шкіри або слизових оболонок і високою ймовірністю інфікування. При цьому боєць не втрачає можливість виконувати свої бойові задачі, так як препарати не мають дії на рецептори головного мозку, на відміну від ситуаціі, коли для контролю за больовим синдромом використовуються препарати центральної діі (опіатні знеболюючі). Використання останніх має бути значно обмежене.

Будь який боєць перед отриманням завдання обов’язково має бути забезпечений набором таблеток, який знаходиться в індивідуальній аптечці. Набір містить: антибіотики для попередження розвитку інфекційного процесу, знеболюючий та нестероїдний протизапальний засіб (налбуфін, буторфанол або трамадол відносяться до опіоїдних знеболюючих,тому їх не повинно бути у рядового бійця).

В першу чергу використовується pill-pack пораненого, так як Ви можете потребувати Ваш особистий набір в випадку травми. У Вас немає додаткового набору в Вашій аптечці.

Pill pack містить наступні складові:

І – знеболюючий парацетамол в дозі 1000 мг. (як правило дві таблетки по 500 мг)

ІІ – нестероїдний протизапальний препарат: або на основі мелоксикаму 15 мг, або на основі ібупрофену 800 мг, (нурофен, імет, ірфен) або на основі німесуліду 200 мг ( ремесулід, найз).

Препаратом вибору є мелоксикам, який менше всього впливає на тромбоцитарну ланку зсідання крові. Але обовязково необхідно врахувати побічні ефекти і можливі протипокази, так як всі препарати групи НПЗС не можна тим хто має гастрит, виразкову хворобу шлунку, інші ерозивно-виразкові ушкодження шлунково-кишкового тракту в фазі загострення; анамнестичні дані про напади бронхоспазму, кропив’янку, гострий риніт, які пов’язані із застосуванням ацетил саліцилової кислоти або інших НПЗЗ, кровоточивість невідомого характеру.

ІІІ — антибіотик з групи фторхінолонів: або препарат що містить діючу речовину гатифлоксацин (тебрис, гатимак, га флокс) в дозі 400 мг,

Тим хто має в анамнезі гастрити, виразкову хворобу в стані ремісіі, з метою профілактики загострення хвороби можливо додати препарат для захисту слизової шлунку: будь який іпп (інгібітор протонної помпи), наприклад омепразол 40 мг, пантопразол 40 мг, лансопразол 30 мг.

При формуванні набору таблеток слід обов’язково вияснити чи немає у бійців аллергії на ті препарати, з яких формується Pill pack. У випадку алергіі необхідно замінити препарат на інший.

ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ: ОПРАЦЮВАТИ МАТЕРІАЛ

________________________________________________________________________________________________________________

Урок №43

Дата 13/04

Тема уроку: ознаки зовнішньої кровотечі

Зовнішню кровотечу зазвичай легко виявити, тому що видно кров, яка витікає з судин постраждалого назовні. При внутрішній кровотечі кров також витікає із судин, але, як правило, її не видно. Тим не менш, ви можете побачити ознаки внутрішньої крововтрати, такі як синці, набряк і ущільнення в ураженій області.

Види кровотеч

I. Анатомічна(тип ушкодженої судини): артеріальна, венозна, капілярна, паренхіматозна, комбінована (поєднана)

II. Стосовно зовнішнього середовища: зовнішні, внутрішні

III. Клінічна (за проявами щодо інтенсивності кровотечі та об'єму крововтрати ): легка, середня, важка

Причиною кровотечі може бути ушкодження судин: внаслідок травмування (укол, поріз, удар, розрив-відрив, "ушкоджуючий" вплив хімічних та фізичних факторів), внаслідок захворювань (виразкова хвороба, артеріальна гіпертензія, і т.д.); рідше- через "випотівання" крові крізь стінку судини.

Розрізняють кровотечі зовнішні й внутрішні (кров виливається із внутрішніх органів в оточуючі їх тканини чи порожнини) та приховані (коли яскравих клінічних ознак кровотечі немає, але кровотеча триває).

Інтенсивність кровотечі та об'єм втраченої крові залежить від кількості ушкоджених судин, їх калібру, виду ушкодженої судини (артерія, вена, капіляр), рівня артеріального тиску, стану системи, що згортає кров, стану самого постраждалого чи пацієнта до того як почалась кровотеча. При значній крововтраті розвивається геморагічний шок.

Артеріальна кровотеча

При даному виді кровотеч кров яскраво-червоного кольору, викидається з рани сильним пульсуючим струменем. Ця кровотеча найнебезпечніша і дуже інтенсивна. В такій ситуації зупинити кров можна тільки способом накладання артеріального джгута вище місця поранення. Є місця, де накласти джгут неможливо, в таких випадках використовують, пальцеве перетискання, тампонаду чи навіть стискальну пов'язку. Варто не забувати про те, що під джгут необхідно підкладати шматок м'якої тканини, щоб запобігти пошкодженню шкірного покриву та обов'язково занотувати аркуш з точно вказаним часом (год. хв.) накладання джгута. Влітку (при високій температурі повітря)час тримання джгуту у нерухомому положенні може досягати 1,5 — 2 год. Після закінчення можливого часу джгут необхідно поступово відпустити і через 5-10 секунд, за необхідності накласти знову на повторний час (якщо кровотеча відновлюється). Взимку (при низьких температурах повітря) максимальна тривалість накладання джгуту може сягати до 1 год. Звільнення від джгута проводимо таким же чином, як і у першому випадку.

Венозна кровотеча

При даному виді кровотеч кров, темно-вишневого кольору, витікає менш інтенсивно, рідко має загрозливий характер. Однак потрібно пам'ятати, що при пораненні вен шиї і грудної клітки є небезпека виникнення в судинах негативного тиску під час глибокого вдиху. Пухирці повітря, проникаючи з потоком крові в серце, можуть викликати повітряну емболію — закупорку кровоносних судин (наприклад серця, легень)та стати причиною смерті. В даній ситуації припинити кровотечу можна способом пальцевого перетискання або накладання венозного джгута нижче місця поранення. Методика накладання джгута така ж сама, як і при його накладанні у випадку артеріальної кровотечі.

Капілярна кровотеча

Даний тип кровотеч спостерігається при неглибоких порізах шкіри, саднах. Завдяки зсіданню крові капілярна кровотеча припиняється самостійно. Варто лише використати певні антисептичні засоби чи засоби з вмістом спирту для дезінфекції ушкодженої ділянки покриву.

Паренхіматозна кровотеча

Паренхіматозна кровотеча виникає в разі пошкодження печінки, нирок, селезінки і завжди небезпечна для життя. Самостійної зупинки кровотечі майже ніколи не відбувається. У деяких випадках кровотеча може стати небезпечною не через кількість крові, яка витікає з ушкодженої судини, а внаслідок того, що кров викликає стискування життєво важливих органів. Так, скупчення крові в ендокарді може привести до стискування серця (тампонаді) та його зупинці, а скупчення крові в порожнині черепа приведе до стиснення мозку й смерті. При крововиливах у міжтканинні простори утворюються гематоми. Кровотечі небезпечні тим, що зі зменшенням кількості циркулюючої крові погіршується діяльність серця, що в свою чергу, знижує постачання киснем життєво важливі органи (мозок, серця, нирок, печінки). Це прискорює розвиток термінальних станів.

ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ: ОПРАЦЮВАТИ §17

________________________________________________________________________________________________________________

Урок №42

Дата 08/04

Тема уроку: техніка виносу пораненого з небезпечної зони

Винесення пораненого з небезпечної зони необхідне для уникнення повторного ураження та безпечного надання медичної допомоги.

Винесення пораненого із зони обстрілу (із зони «під вогнем», червоної зони) представниками штатних і позаштатних посад медичної служби підрозділів передбачає:

Відтягування поранених із зони обстрілу. Військовослужбовець, який отримав поранення, перебуваючи в зоні обстрілу («під вогнем», червона зона), потребує евакуації за її межі. Масивна кровотеча, яка може виникнути через поранення, є основною причиною смерті на полі бою в перші хвилини. Тому, за її наявності, необхідно зупинити кровотечу накладанням турнікета (джгута) і відтягнути пораненого на невелику віддаль (1020 м), за межі небезпечної зони з метою захисту від повторного ураження та проведення інших заходів домедичної допомоги в безпечних умовах.

Під час відтягування пораненого з небезпечної зони виникає ризик бути пораненою особі, яка надає допомогу. Зменшувати небезпеку можна по-різному. За можливості, поранені мають самі собі накласти турнікет (джгут) і самостійно відповзти чи навіть відбігти з небезпечного місця. Якщо це неможливо, основним способом захисту бойового медика взводу (стрільця-санітара) від поранення під час зупинки масивної кровотечі та відтягування пораненого з небезпечної зони є вогнева перевага воїнів свого підрозділу.

Підповзаючи до пораненого (якщо можливо — з боку голови), важливо не підніматися вище його тіла, таким чином захищаючи себе від ураження супротивником. Потрібно попередити постраждалого про своє наближення, щоб він не відкрив вогонь у ваш бік. Важливо пам'ятати, що поведінка пораненого може бути непрогнозованою, і для запобігання цьому необхідна дружня підтримка, використання подібних до цієї фрази: «Друже, я біля тебе, зараз допоможу».

Необхідно мати на увазі, що сучасні військові засоби індивідуального захисту (бронежилет, каска), зброя, боєприпаси, аварійне спорядження, вода, засоби зв'язку та інше устаткування зазвичай збільшують масу солдата на 25-30 кг. Вибираючи спосіб відтягування, беруть до уваги захисні властивості будівель, рельєфу місцевості та конкретні умови бойової обстановки.

Відтягування пораненого бойовим медиком взводу (стрільцем-санітаром). Залежно від характеру поранення, він може відтягнути на собі пораненого у положенні на боці (іл. 16.1), на спині (іл. 16.2), а також із застосуванням елементів спорядження та обмундирування.

Іл. 16.1. Відтягування пораненого на боці

Іл. 16.2. Відтягування пораненого на спині

Так, поранених у голову, верхні кінцівки, грудну клітку та живіт краще відтягувати на боці, а в разі поранень хребта, задньої поверхні тіла та нижніх кінцівок — на спині. Для відтягування на боці бойовий медик лягає на бік позаду пораненого, потім кладе його голову собі на груди, а тіло — ривком закидає на підтягнуту й зігнуту в коліні ногу. Постраждалий може лежати під час відтягування обличчям донизу, на боці або на спині (залежно від характеру ушкодження). Вільною рукою бойовий медик тримає пораненого, а другою рукою та вільною ногою відштовхується від землі й повзе боком, зброю (свою й ураженого) утримує на передпліччі руки, що лежить на землі.

Для відтягування на спині бойовий медик взводу повинен покласти пораненого на здоровий бік і лягти своєю спиною впритул до його грудей, потім обережно підвести свою ногу, що лежить на землі й трохи зігнута в коліні, під ноги постраждалого. Якщо санітар лежить на правому боці, то правою рукою він бере ліву руку пораненого, а лівою — за штани зі сторони спини в ділянці сідниць. Якщо він лежить на лівому боці, тоді лівою рукою бере праву руку постраждалого, а свою праву руку заводить за спину пораненого і бере за штани в ділянці сідниць. Потім сильним, але не різким рухом бойовий медик, утримуючи пораненого біля своєї спини, перевертається на живіт, ноги ураженого мають опинитися між його ногами. Рухається бойовий медик, відштовхуючись від землі тільки однією ногою, поки не втомиться, після чого відштовхується іншою ногою. Це дає можливість уникнути розкачування і звалювання пораненого зі спини під час руху. Зброю свою і постраждалого бойовий медик утримує на передпліччі вільної руки.

ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ: ОПРАЦЮВАТИ §16 ТА ДАТИ ВІДПОВІДЬ НА ПИТАННЯ 1 ТА 2 НА СТР.107

_______________________________________________________________________________________________________________

Урок №41

Дата 01/04

Тема уроку: надання допомоги на етапі під вогнем

Правила надання першої медичної допомоги в зоні вогневого контакту

Правило перше

У секторі обстрілу слід у максимально стислий час надати тільки той мінімальний обсяг допомоги, який дозволить пораненому дожити до закінчення бою або забезпечить його життєздатність під час транспортування в укриття.

Якщо на пошкоджену стегнову артерію протягом 2-х хвилин не накладений джгут, то поранений обов’язково загине від непоправної втрати крові.

Якщо на пошкоджені артерії плеча та передпліччя протягом 30-40 хвилин не накладений джгут, то поранений може загинути від непоправної втрати крові.

Якщо поранений у стані коми протягом 5-6 хвилин не буде повернутий на живіт, то він може загинути від западання язика і потрапляння блювотних мас у дихальні шляхи.

Правило друге

У тимчасовому укритті час надання першої медичної допомоги для підготовки пораненого до транспортування на наступний етап евакуації не повинно перевищувати 4-х хвилин.

ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ: ВИВЧИТИ ПРАВИЛА НАДАННЯ МЕДИЧНОЇ ДОПОМОГИ НА ЕТАПІ ПІД ВОГНЕМ

________________________________________________________________________________________________________________

Урок №40

Дата 30/03

Тема уроку: домедична допомога в умовах бойових дій

Наша країна — Україна — споконвіків була ласим шматком землі для багатьох завойовників. На сьогодні наша держава вступила в нову історичну епоху і на карті світу є цивілізаційною межею між Росією і європейським цивілізованим світом. Тому Україна в глобальній політиці стала «полем битви» в цивілізаційних війнах.

Яке це має значення для нас? Нам треба бути завжди напоготові відбити напад будь-якого агресора. Яскравим свідченням вступу України в нову історичну епоху стали анексія Російською Федерацією Криму та збройний конфлікт на Сході України.

Ведення бойових дій створює постійний ризик ураження військових та населення сучасними видами зброї. За цих умов кожен з нас повинен мати сукупність знань і навичок, які допоможуть вижити після вогнепальних уражень.

Військові конфлікти 80-90-х років XX ст. та стабільно висока смертність поранених на полі бою спонукали науковців США та Великої Британії провести спеціальні дослідження та розробити стандарти надання допомоги в умовах бойових дій, які б сприяли максимально можливому зниженню смертності серед поранених.

Було встановлено, що до 90 % усіх поранених помирали або на полі бою, або на етапі транспортування до медичного закладу.

Отже, основна причина загибелі поранених — це низька ефективність надання домедичної допомоги на полі бою та низький рівень підготовки тих, хто її надає, — самих бійців, які рятують життя шляхом само- і взаємодопомоги.

Було доведено, що всіх поранених на полі бою можна об'єднати в три категорії:

а) поранені, які помруть, незалежно від надання медичної допомоги;
б) поранені, які будуть жити, незалежно від отримання медичної допомоги;
в) поранені, що можуть померти, якщо не вжити негайні заходи домедичної допомоги.

Оскільки майбутнє перших двох категорій поранених є очевидним, то основна увага науковців була зосереджена на третій категорії поранених. Вони з'ясували, що серед основних причин смерті третьої категорії поранених є:

- масивні кровотечі (91,0 %);
- непрохідність верхніх дихальних шляхів (7,9 %);
- напружений пневмоторакс* — проникне поранення грудної клітки, унаслідок якого невпинно з кожним вдихом збільшується об'єм повітря, що виключає легеню з процесу дихання і може призвести до зупинки серця (1,1 %).

Як бачимо, переважна більшість смертей зумовлена масивною кровотечею. У її структурі 67,3 % складали кровотечі з магістральних судин грудної та черевної.

Смерті, яких можна було б уникнути в умовах бойових дій шляхом надання домедичної допомоги, називають превентивними.

Частка поранених, яких можна було б врятувати в такий спосіб, становить 15-27 %.

Однак на війні основним є виконання місії (бойового завдання). Тому обсяги і характер домедичної допомоги пораненим цілком залежить від тактичної обстановки. За одних умов пораненому домедичну допомогу надає інший боєць відразу. За інших умов — під інтенсивним вогнем супротивника — поранений тривалий час може бути ізольованим і допомогти зможе собі лише сам.

Отже, результатом дослідження у 1996 році стали настанови щодо домедичної допомоги «Тактична допомога пораненим в умовах бойових дій» (англ. Tactical Combat Casualty Care, TCCC), які були спрямовані на своєчасний порятунок поранених, загибелі яких можна запобігти. Настанови щорічно переглядає комітет військових лікарів та

парамедиків із залученням військових різних спеціальностей та різних родів військ. Зараз подібними стандартами користуються більшість армій НАТО*. Так виникла сукупність настанов, які об'єднує поняття «тактична медицина».

Мета тактичної медицини передбачає: 1) виконання бойового завдання; 2) запобігання більшій кількості жертв (дбати про безпеку як власну, так й інших бійців); 3) збереження життя пораненого.

ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ: ОПРАЦЮВАТИ §14

РОЗДІЛ II. Збройні Сили України на захисті Вітчизни

Дата 21/01

Урок №27

Тема уроку: Що таке РВК та його функції

РВК - це районний військовий комісаріат

1. Військові комісаріати є місцевими органами військового управління, що забезпечують виконання законодавства з питань військового обов’язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації в особливий період людських і транспортних ресурсів на відповідній території.

Військові комісаріати утворюються в Автономній Республіці Крим, областях, м. Києві, інших містах, районах, районах у містах.

Залежно від обсягів облікової, призовної та мобілізаційної роботи, крім районних, міських, районних у містах, можуть утворюватися:

об’єднані районні військові комісаріати для обслуговування кількох районів чи районів у містах обласного значення або районів і міст районного значення чи кількох районів у містах обласного значення та району (районів);об’єднані міські військові комісаріати для обслуговування одночасно м. Севастополя та району або міста обласного значення та району (районів).

Військові комісаріати утворюються, реорганізуються та ліквідуються Міноборони за поданням начальника Генерального штабу - Головнокомандувача Збройних Сил.

2. Військові комісаріати у своїй діяльності керуються Конституцією та законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України, наказами Міноборони, наказами і директивами Міністра оборони та наказами і директивами начальника Генерального штабу - Головнокомандувача Збройних Сил, іншими правовими актами, а також цим Положенням.

Покладення на військові комісаріати завдань, не передбачених законодавством, не допускається.

3. Військові комісаріати очолюють військові комісари, які організовують діяльність комісаріатів.

Військові комісаріати Автономної Республіки Крим, областей та м. Києва (далі - обласні військові комісаріати) підпорядковуються оперативному командуванню, в зоні відповідальності якого вони перебувають згідно з військово-адміністративним поділом території України.

Районні, об’єднані районні, міські, об’єднані міські, військові комісаріати підпорядковуються відповідному обласному військовому комісаріату, на території відповідальності якого вони перебувають згідно з адміністративно-територіальним устроєм України.

Безпосереднє керівництво військовими комісаріатами і контроль за їх діяльністю здійснюють відповідні оперативні командування, а загальне - командування Сухопутних військ Збройних Сил, яке узгоджує основні питання діяльності військових комісаріатів з відповідними структурними підрозділами Генерального штабу та Міноборони.

4. Військові комісаріати виконують покладені на них завдання у взаємодії з Радою міністрів Автономної Республіки Крим, місцевими держадміністраціями, органами прокуратури та органами внутрішніх справ, органами місцевого самоврядування, а також з органами військового управління, з’єднаннями, військовими частинами Збройних Сил та інших військових формувань, органами управління, органами і підрозділами правоохоронних органів спеціального призначення, Держспецтрансслужби, Держспецзв’язку і громадськими об’єднаннями.

Рада міністрів Автономної Республіки Крим, місцеві держадміністрації, інші державні органи, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації незалежно від їх організаційно-правової форми і форми власності (далі - підприємства) сприяють військовим комісаріатам у виконанні покладених на них завдань, виконують інші функції, пов’язані з мобілізацією в особливий період людських і транспортних ресурсів.

5. Структуру, штат і штатний розпис військових комісаріатів затверджує начальник Генерального штабу - Головнокомандувач Збройних Сил.

6. Штатні посади військових комісаріатів комплектуються військовослужбовцями і працівниками Збройних Сил (далі - працівники) відповідно до їх штату та штатного розпису.

7. Обласні військові комісаріати є юридичними особами, мають самостійний баланс, реєстраційні рахунки в органах Казначейства.

Інші військові комісаріати є відокремленими підрозділами відповідних обласних військових комісаріатів.

Військові комісаріати мають печатку із зображенням Державного Герба України та своїм найменуванням.

ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ: ОПРАЦЮВАТИ МАТЕРІАЛ

______________________________________________________________________________________

Дата 14/01

Урок №26

Тема уроку: тактико-технічна характеристика бойової техніки Сухопутних військ України

Тактико-технічна характеристика

ТАНКИ

Т-84У "Оплот"

Pin on Tanks & Tank destroyers, Armoured cars, War Units or guns & models

БМ "Булат"

Т-64БМ «Булат». Сталевий кулак українського війська – АрміяInform

БРОНЕТРАНСПОРТЕРИ

БТР - 80

ТТХ основных образцов вооружения и техники мотострелковой бригады - презентация онлайн

МТ - ЛБ

Общее устройство, тактикотехнические характеристики базы буксируемых артиллерийских орудий и орудий противотанковой артиллерии - презентация онлайн

БРОНЬОВАНІ МАШИНИ ПІХОТИ

БМП - 3

БМП-3 - ВПК.name

РОЗВІДУВАЛЬНІ МАШИНИ

БРДМ-2

БРДМ-2. Бронетранспортеры и бронемашины России

ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ: ОЗНАЙОМИТИСЯ З ТЕХНІКОЮ ТА ТАКТИКО-ТЕХНІЧНИМИ ХАРАКТЕРИСТИКАМИ БОЙОВОЇ ТЕХНІКИ ЯКА ПЕРЕБУВАЄ НА ОЗБРОЄННІ СУХОПУТНИХ ВІЙСЬК УКРАЇНИ

________________________________________________________________________________________________________________

Дата 12/01

Урок №25

Тема уроку: ознайомлення з озброєнням та бойовою технікою яка перебуває на озброєнні Сухопутних військ України

ВІЙСЬКОВА ТЕХНІКА ЯКА ПЕРЕБУВАЄ НА ОЗБРОЄННІ СУХОПУТНИХ ВІЙСЬК УКРАЇНИ

ТАНКИ

Т-84У "Оплот"

Танк Оплот - характеристики

З 2019 року у Харкові розпочали модернізацію танків Т-80УД до рівня Т84У "Оплот"

БМ "Булат"

Модернизированные "Булаты" передали ВСУ - Флот 2017

В травні 2017 року 50 танків пройшли капітальний ремонт та відновлення й знаходяться на озброєнні бронетанкових військ української армії

БРОНЕТРАНСПОРТЕРИ

БТР-3

БТР-3 — ВикиВоины — реальная и вымышленная военная история

Бронетранспортер почали розробляти в 2000 році на замовлення компанії з ОАЕ, у 2015 році прийнятий на забезпечення ЗСУ.

МТ-ЛБ

МНОГОЦЕЛЕВОЙ ТЯГАЧ (МТЛБ) | Новости и события компании «СТМ»

Широко застосовується для транспортування боєприпасів, буксирування артилерії, та як броньована медична машина

БРОНЬОВАНІ МАШИНИ ПІХОТИ

БМП-3

Боевая машина пехоты БМП-2 : Министерство обороны Российской Федерации

Радянська гусенична бойова машина піхоти, призначена для транспортування особового складу до переднього краю, підвищення його мобільності, озброєності та захищеності на полі бою в умовах застосування зброї масового ураження, у тому числі і ядерної, спільних дій з танками під час бою.

РОЗВІДУВАЛЬНІ МАШИНИ

БРДМ-2

НА НАСТУПНОМУ УРОЦІ РОЗГЛЯНЕМО ТАКТИКО-ТЕХНІЧНІ ХАРАКТЕРИСТИКИ КОЖНОЇ БОЙОВОЇ ОДИНИЦІ

РОЗДІЛ II. ТАКТИЧНА ПІДГОТОВКА

Дата 05/11

Урок №14

Тема уроку: пересування солдата в складі бойової групи

Прийоми пересування солдата в складі бойових груп

Пересування в бою у складі «двійки»

Солдат, який відкриває вогонь, повинен вигуком («Тримаю!» або «Прикриваю!») чи іншим способом повідомляти про готовність прикрити вогнем напарника.

Пересування бійців у складі «двійки»: а — третій етап: № 2 прикриває, № 1 пересувається; б — Другий етап: № 2 заліг, зробив прицільний постріл або чергу та сповістив № 1 про готовність прикривати його пересування; в — перший етап: № 1 прикриває, № 2 пересувається

Використання укриття на полі бою та рельєфу поверхні місцевості

Щоб уберегтися від вогневого ураження, а особливо від ворожого снайпера, солдату треба навчитися основам природного маскування — уміло пристосовуватися до місцевості, використовувати її маскувальні властивості.

Найнадійніший засіб — це заритися в землю і стати непомітним, невразливим. Але щоб стати зовсім непомітним, потрібно використовувати природні чи технічні засоби й особливо місцеві підручні матеріали: гілки, дерева, солому, верхній шар ґрунту, дерен, сніг — усе те, що є поблизу від замаскованого об'єкта. Нерівності рельєфу і дрібні складки — видолинки, яри, горби, канави, ями, вирви; місцеві предмети — гаї, чагарники, сади, будівлі, посіви надійно укривають від повітряного і наземного спостереження супротивника. Що більше на місцевості складок, різних предметів, різноманітної рослинності, то строкатіше її тло і тим легше сховатися від спостереження супротивника.

У сучасних умовах масованого застосування супротивником засобів радіоелектронного придушення мереж радіо- та радіорелейного зв'язку значна частина управління бойовою групою або звичайне спілкування між бійцями групи відбувається за допомогою специфічних рухів рук, постановки зброї тощо. Ця форма управління (спілкування) відома як сигнальні жести (іл. 9.3). Подібні сигнали використовують, коли потрібно суворо дотримуватися тиші. Такі жести можна використовувати на значних дистанціях, більшість з них можна розрізнити на відстані до 400 м. Ці сигнали можна зрозуміти навіть у динаміці бою. Також зазначимо, що всі сигнали, за винятком того, який вказує на пункт збору, слід передавати «ланцюгом» членів (групи) негайно. Це треба робити навіть якщо ви точно знаєте, що боєць за вами бачив сигнал.

Способи управління діями бойової групи за допомогою: а — жестів особового складу групи, які позначають певні дії; б — жестів, які позначають сигнальні числа

Цю іллюстрацію ви можете подивитися на стр.1

Бойові дії в межах населених пунктів та ближній бій

Це найнебезпечніше завдання для піхоти. Супротивник може нападати згори, раптово з'являтися й зникати в міських будівлях. Бій у міських умовах зазвичай швидкоплинний, жорсткий і заплутаний. Щоб забезпечити своєчасне інформування напарників і запобігати випадкам «дружнього» вогню від своїх, необхідна надійна взаємодія на всіх рівнях.

З досвіду ООС. Кілька важливих порад для групи, що діє в умовах населеного пункту: остерігайтеся високих вертикальних будівель, вивчіть ваш сектор спостереження / прикриття й утримуйте його. Перед зачищенням будівлі забезпечте спостереження на 360° (іл. 9.5).

Іл. 9.5. Спостереження на 360°

Розділяйте на сектори небезпечні зони (іл. 9.6). Тримайтеся подалі від стін. Уникайте відкритих місць (іл 9.7).

Іл. 9.6. Поділ секторів на небезпечні зони

Іл. 9.7. Долання відкритого простору під вогневим прикриттям

Остерігайтеся небезпечних рикошетів від куль. Рухайтесь обережно, використовуйте для маскування димові гранати. Кулеметники, розташовані в раціонально вибраних місцях, можуть утримувати під вогнем цілу вулицю (або навіть і більше) і сковувати пересування супротивника. Розподіляйте особовий склад механізованого відділення (мвід) на штурмову групу та групу прикриття. Кількість бійців, задіяних для «зачищення» будівель середніх розмірів, не має перевищувати чотирьох (іл. 9.8).

Іл. 9.8. Зачищення будівель

Для ефективного зачищення будівлі група має розділитися на дві підгрупи: групу прикриття, що перебуває зовні, та штурмову групу, яка перевіряє кожну кімнату в будівлі. Група прикриття зазвичай складається з командира групи й кулеметника, а група зачистки — із двох стрільців. Штурмова група має наперед визначити шлях до входу в будівлю. Використання радіо під час зачищення небажано, тому що можна видати свою позицію потенційному супротивникові. Група прикриття відповідає за: • прикриття будівлі, поки штурмова група висувається до входу та готується зачищати приміщення; • вогневе накриття поверхів, на яких ще немає штурмової групи; • зв'язок зі штурмовою групою для координування прикриття.

Запобігання спробам втечі супротивника з будівель, які зачищаються. Штурмова група відповідає за: • послідовне просування будівлею, кімната за кімнатою, до повної зачистки; • зв'язок з групою прикриття для координування своїх переміщень, щоб група прикриття могла переміщуватися відповідно до обстановки.

Коли потрібно проникнути в кімнату, члени штурмової групи можуть діяти двома способами — «гак» і «хрест».

«Гак» — у цьому маневрі боєць проходить через двері й одразу ж повертає в кут, з боку якого перебував ззовні. Наприклад, якщо боєць був праворуч від дверей, то, зайшовши в кімнату, він одразу ж повертає праворуч.

«Хрест» — у цьому маневрі боєць, пройшовши через дверний отвір, продовжує рух у протилежному напрямку від початкового. Наприклад, якщо боєць був праворуч від дверей, то, зайшовши в кімнату, він перетне кімнату і займе позицію в лівому кутку.

Є два можливі способи, як два бійці можуть закріпитися біля дверей. Один — коли бійці перебувають по одну сторону від дверей. Тоді перший боєць оголошує метод входу («Гак!» або «Хрест!»), проходить дверний отвір, а другий боєць здійснює протилежний маневр. Так краще робити, коли двері відчинені. Якщо метод входу не оголосили, другий боєць просто робить протилежний від першого бійця маневр.

Коли приймають рішення, з якого боку проникати в приміщення, перший боєць може сказати: «Заходимо ліворуч!» або «Заходимо праворуч!» — це бік, на якому треба закріпитися біля дверей. «Заходимо ліворуч!» (іл. 9.9) означає, що штурмова група буде розташовуватися ліворуч від дверей. Два бійці напоготові для проникнення ліворуч.

Іл. 9.9 «Заходимо ліворуч!»

Інший спосіб — це коли два бійці стають по обидва боки від дверного отвору («роздільне проникнення»). Перший боєць указує спосіб проникнення, другий боєць готується повторити цей спосіб проникнення, тільки з іншого боку. Цей метод проникнення краще використовувати, коли двері зачинені — у жодному разі не робіть переміщення перед відчиненими дверима для зайняття вихідної позиції «роздільного проникнення» (іл. 9.10).

Іл. 9.10. Два бійці напоготові для роздільного проникнення

Зачищення кімнати (іл. 9.11). Переконайтеся, що на вашій зброї встановлений режим автоматичної стрільби і споряджений повний магазин. Спочатку киньте світлову або бойову гранату в кімнату, якщо це можливо і всередині не перебувають заручники. Після вибуху гранати група швидко заходить у кімнату. Кожен боєць послідовно заходить і знищує цілі, які виявляє попереду і перед дверним отвором. Після подолання дверного отвору кожен боєць продовжує рух у напрямку, передбаченому раніше («гак» або «хрест»), зачищаючи сектор від центра до кута, до якого він рухається. Бійці мають рухатися кожен у «свій кут» незалежно від зустрічного вогню противника — тільки невпинне просування може відвернути вогонь на вас, з тим щоб інші члени групи могли успішно увійти в кімнату і почати ліквідацію противника. Після зачищення «свого кута» боєць продовжує рух уздовж стіни до наступного віддаленого кута. Після зачищення дальнього кута, боєць просувається в центр кімнати і звідти обстежує протилежний бік кімнати, де перебуває його напарник. Після того як кімната зачищена, бійці доповідають голосно «Чисто!». Якщо ситуація несприятлива для цього, то доповідь задля забезпечення безпеки групи можна не озвучувати. Увесь процес, від початку й до кінця, триває зазвичай кілька секунд.

Іл. 9.11. Зачищення кімнати

Знання методики, як правильно входити в кімнату, може допомогти вам вижити в умовах ближнього бою. Також пам'ятайте, що якщо зовні будівлі є група прикриття, то штурмова група повинна заздалегідь виразно попередити про те, що вона «виходить» з будівлі, для того щоб уникнути випадкового відкриття вогню по своїх.

1. У ролі командира бойової групи, поуправляйте пересуванням солдатів групи на полі бою в складі «двійки», «трійки».

2. Виконайте роль командира бойової групи: покеруйте діями бойової групи за допомогою сигнальних жестів, які позначають: а) певні дії; б) сигнальні числа. 3. Об'єднайтесь у «бойові групи» і змоделюйте зіткнення з групою супротивника на близькій дистанції. 4. Об'єднайтесь у «штурмові групи» і повправляйтесь у пересуванні такими способами: а) «гак»; б) «хрест». 5. Об'єднайтесь у «бойові групи» і повправляйтесь у пересуванні: а) на «полі бою», використовуючи жести; б) під час «зачищення кімнати».

Домашнє завдання: опрацювати стр56 - 63. Письмово відповісти на питання стр.55

Дата 03/11

Урок №13

Тема уроку: завданння,прийоми і способи дій солдата на полі бою в складі бойової групи

Завдання бойових груп на полі бою

Пересування на полі бою

Трансформація малих тактичних груп на полі бою – АрміяInform

ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ: ОПРАЦЮВАТИ СТР. 49 - 55

Дата 22/10

Урок №12

Тема уроку: Дії солдата у складі бойових груп

В підручнику на стр. 44 - 47 вивчаємо розподіл обов'язків між військовослужбовцями та їх взаємодія в бойовій групі.

Розплата за скупчення на полі бою

У бою схильність солдатів збиратися за невеликими, порівняно надійними укриттями рівносильна спробі самогубства.

Потрібно пам'ятати, що 3-4 солдати, які сховалися разом за горбком, пнем або валуном, неминуче привертають увагу супротивника, який візьме цю групу на приціл кулемета і відкриє вогонь при першій же її перебіжці.

Тисячі солдатів заплатили своїм життям за те, що поступилися інстинктивному бажанню триматися разом у хвилину небезпеки. Є численні приклади, як артилерійський снаряд або міна знищували всю групу. Бувалі солдати, які пережили війну і нині передають свої вміння молоді, знають з власного досвіду, що розосередитися на полі бою — це уникнути марних втрат.

ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ: ОПРАЦЮВАТИ СТР.43-49 ТА ВІДПОВІСТИ НА ПИТАННЯ НА СТР.49

________________________________________________________________________________________________