9 клас 

17.02.2022

Тема:Сполучені Штати Америки 

СУСПІЛЬНЕ ТА ЕКОНОМІЧНЕ ЖИТТЯ США в першій половині XIX ст.

На початку XIX ст. США були федерацією штатів, землі якої простягалися на 2 тис. км уздовж Атлантичного узбережжя Північної Америки. У 1803—1867 рр. територія країни збільшилася з 2,1 до 9,3 тис. км2, а кількість населення — із 5,3 до 31,4 млн осіб. Швидке зростання території цих земель, дух вільного підприємництва, який панував у США, робили їх привабливими для переселенців. У 1820—1856 рр. до країни емігрувало понад 4,2 млн осіб.

Федерація — назва союзної держави, що складається з кількох державних утворень, кожне з яких, зберігаючи власні органи влади, підпорядковується загальнофедеративним органам влади.

Із XVII ст. до Північної Америки завозили негрів-рабів з Африки. У цей період їхня кількість у складі населення США збільшилася з 1 млн осіб у 1800 р. до понад 4,4 млн осіб у 1860 р. Рабовласницька система господарювання існувала на Півдні країни. Працю негрів-рабів тут використовували на плантаціях бавовни, цукрової тростини, рису й тютюну. У 1808 р. було запроваджено заборону на ввезення нових рабів до США. Після цього їх стали «розводити» тут, як худобу, для продажу або завозити нелегально.

Наприкінці XVIII ст. в США виник рух аболіціоністів, які виступали за скасування рабства, вважаючи за гріх мати у власності людину. У 1816 р. вони придбали землі на узбережжі Африки та заснували державу Ліберія. Аболіціоністи збиралися викуповувати в плантаторів рабів, звільняти їх і перевозити сюди. Однак ця ідея не набула розвитку: рабовласники не бажали відмовлятися від дешевої робочої сили, а більшість негрів, що народилися в Америці, не погоджувалися залишати її.

ПОСТАТЬ В ІСТОРІЇ

Джон Браун

Активну допомогу у втечах колишніх рабів до Канади надавав фермер-аболіціоніст Джон Браун. У 1854—1855 рр. він із п'ятьма синами брав участь у боях із рабовласниками в штаті Канзас. У 1858 р. Дж. Браун склав проект тимчасової конституції США, у якій висунув вимогу повної ліквідації рабовласництва в країні. У 1859 р. він підняв повстання у штаті Віргінія, сподіваючись на підтримку рабів. Повстання було придушено, а Дж. Брауна стратили. У роки Громадянської війни 1861—1865 рр. пісня «Тіло Джона Брауна» стала гімном військ Півночі.

Аболіціонізм — суспільний рух у США наприкінці XVIII — у XIX ст. за ліквідацію рабства.

Із заснуванням у 1852 р. «Американського товариства боротьби з рабством» і початком видання тижневика «Ліберейтор» («Визволитель») (1831—1865 рр.) аболіціонізм перетворився на вагомий чинник суспільного життя США, що об’єднував близько 250 тис. противників рабства в країні. У 1840 р. в США виникла «Партія свободи», що розгорнула боротьбу проти рабства.

Переважна більшість лідерів аболіціонізму на чолі з Вільямом Гаррісоном, засновником тижневика «Ліберейтор» і майбутнім президентом США, вважала, що з рабством необхідно боротися виключно моральним осудом, не застосовуючи силу. Однак частина аболіціоністів, очолювана відомим діячем визвольного руху чорношкірого населення США Фредеріком Дугласом, вважала збройну боротьбу єдиним дієвим засобом у справі скасування рабства. У 1838 р. у Північній Кароліні виникло «Товариство підземної залізниці», за допомогою якого аболіціоністи переправляли колишніх чорношкірих рабів до Канади.

Корінне населення Америки — індіанців — різними шляхами позбавляли їхніх земель і, незважаючи на опір, поступово витісняли на захід. У 30-х рр. XIX ст. всіх індіанців, що залишилися на схід від річки Міссісіпі, силою переселили до резервацій — територій, відведених для проживання індіанців, за межами яких їм заборонялося перебувати.

Характерною рисою американського життя XIX ст. стало освоєння переселенцями Дикого Заходу. На його землях вони засновували нові господарства та ставали фермерами — орендарями або власниками землі, які вели на ній господарство переважно своєю, а також найманою працею. Це було для них втіленням «американської мрії» — уявлення про Америку як країну, де кожна людина завдяки власній рішучості, підприємливості та наполегливій праці може реалізувати свої прагнення.

Активне освоєння нових земель супроводжувалося появою тут поселень, які із часом перетворювалися на великі міста. Захід ставав ринком збуту для промисловості Півночі, а також джерелом сировини й продуктів харчування.

У цей період у США відбувалися суттєві зміни в соціально-економічній сфері, пов’язані з розгортанням промислового перевороту, що розпочався в північних штатах в останньому десятилітті XVIII ст. Однією з важливих особливостей цього процесу була відсутність тих докапіталістичних пережитків, що перешкоджали розвитку промисловості в країнах Західної Європи. Здійсненню промислового перевороту сприяло також

9 клас 

10.02.2022

Революції були демократичними по своїй природі, ставлячи за основу знищення феодальної форми правління і створення незалежних національних держав^[2].

Революційна хвиля зародилася в Франції на початку року та швидко поширилася на більшу частину Європи та частину Латинської Америки. Були охоплені близько 50 країн, революціонери не мали зв'язку між собою та не співпрацювали, діючи незалежно.

Шість чинників були основними: поширене невдоволення політичним курсом, вимоги вагомішої участі народу в управлінні країнами, вимоги вільної преси, вимоги робочого класу, поширення націоналізму і перебудова політичної системи серед монархів, аристократії, армії, церкви та селянств.

РЕВОЛЮЦІЇ В ЄВРОПІ 1848–1849 РОКІВ. Відбувалися в більшості країн Європи, маючи на меті повалення феодально-абсолютистського устрою й реформування сусп. відносин на засадах представницької влади, визволення пригноблених народів від чужоземного панування та їх політ. усамостійнення. В окремих країнах розвиток подій супроводжувався гострими конфліктами між буржуазією та пролетаріатом (Франція), визвол. рухами різних національностей (Австрія). Назріванню й вибухові революц. виступів передувало погіршення становища широких мас міськ. і сільс. населення внаслідок неврожаїв попередніх років та промислово-фінансової кризи, яка вразила Європу 1847.

Потужним імпульсом нар. розрухам в Європі послужило повстання в Парижі (Франція) 22 лютого 1848, в ході якого було скинуто монархію франц. короля Луї-Філіппа. Сформований у ці дні Тимчасовий уряд вдався до соціально-екон. заходів – забезпечення права на працю, організації нац. майстерень для безробітних, скорочення робочого дня тощо. 23 квітня 1848 в країні відбулися вибори до Установчих зборів, де праві респ. угруповання здобули більшість, що спричинило хвилю робітн. заворушень в Ам'єні, Ліможі, Руані (усі міста у Франції) та ін. 22 червня 1848 в Парижі з вимогами докорінних соціально-політ. змін відбулася багатотисячна демонстрація, яка наступного дня переросла у 3-денне збройне повстання. В листопаді 1848 за схваленою Установчими зборами конституцією в країні впроваджено президентську форму правління. У грудні 1848 президентом обрано Луї-Наполеона Бонапарта, який 2 грудня 1851 вчинив держ. переворот, розпустивши парламент і запровадивши воєнний стан. Через рік Францію було проголошено імперією, а її імператором – Луї-Наполеона Бонапарта під іменем Наполеона III.

В Італії революц. події розгорталися в умовах нар. маніфестацій у Папській д-ві після обрання 1846 нового Папи Римського Пія IХ та заворушень у Сицилії проти неаполітанського бурбонського режиму. Протягом лютого–березня 1848 в Сардинії, Тоскані, Папській д-ві було прийнято конституції, утворено нові уряди. Найбільшими центрами революції стали проголошені 22 березня 1848 Венеціанська та 9 лютого 1849 Римська республіки. Різні течії визвол. руху згуртовувала спільна мета – об'єднання роздробленої Італії і звільнення Ломбардії та Венеціанської області з-під австрійс. окупації. На хвилі патріотичного піднесення населення 23 березня 1848 Сардинське королівство оголосило війну Австрійс. імперії. Ситуацію перших воєнних успіхів італійців змінила битва біля Кустоци (Італія) 25 липня 1848, де вони зазнали поразки і змушені були залишити визволені території.

У пошуках союзників італ. нац. рух звернувся до ін. пригноблених народів. Уже у квітні 1848 заклик "Перетворимо ланцюги на мечі" проголосили венеціанці у відозві "До хорватів та інших слов'янських народів", адресованій передусім до рекрутів, мобілізованих до австрійс. війська з Чехії, Хорватії, Галичини, Буковини. Із підтримкою нац. вимог слов'ян, у т. ч. "русинів, представлених селянством і духівництвом у Східній Галичині", виступали революц. часописи "Прогрессо", "Конкордія", "Фрателланца деї пополі" та ін. 1848–49 в боях на боці італійців брали участь окремі легіони поляків та угорців.

У Німеччині 19 березня 1848 в Берліні, після барикадних боїв, було створено ліберальний уряд, а 23 березня 1848 в сусідніх герцогствах Шлезвіг і Голштинія спалахнуло повстання нім. населення проти панування Датського королівства. На допомогу повстанцям вирушили загони добровольців з ін. нім. земель і прусська армія, яка вперше і востаннє взяла участь у визвол. змаганнях. Нац. війна завершилася під тиском Великої Британії, Рос. імперії та Швеції перемир'ям 26 серпня 1848, за яким визволені герцогства поверталися Данії.

Від травня 1848 роль загальнонім. об'єднавчого органу перебрали на себе скликані у Франкфурті-на-Майні (Німеччина) Нац. збори. Розроблена ними конституція (березень 1849), хоча й передбачала об'єднання Німеччини на монархічних засадах – як імперії, не знайшла схвалення з боку урядів нім. д-в і прусського короля Фрідріха-Вільгельма IV Гогенцоллерна, якого франкфуртські парламентарі наділили титулом "імператора германців". Боротьба за конституцію охопила Саксонію, Рейнську область, Баден, ін. регіони й вилилася в масовий рух, до якого приєднувалися місц. ландтаги, муніципалітети, армійські гарнізони. Розвиток революц. дій, очолених лібералами і демократами, було зупинено збройним втручанням Пруссії й розгоном 18 червня 1849 франкфуртського парламенту, що засідав у цей час у Штутгарті (Німеччина).

Революція в Німеччині супроводжувалася піднесенням польського нац. руху, політ. платформа якого включала різні завдання: створення власної нац. автономії в межах прусської д-ви, об'єднання всіх польс. земель у відновленій самостійній Польщі. 20 березня 1848 вибухнуло повстання в м. Познань (нині місто в Польщі). Сформований к-т узяв на себе роль загальнопольс. визвол. центру. Для визначення шляхів ведення подальшої визвол. боротьби 5 травня 1848 в Бреслау (нині м. Вроцлав, Польща) зібралися представники польс. провінцій Пруссії, під командуванням Л.Мєрославського розгорнулася підготовка добровольчих військ. підрозділів з метою вторгнення в Царство Польське. Але зброю полякам довелося спрямувати проти прусської армії, кинутої берлінським урядом на придушення заворушень серед польс. селян. Бойові дії припинилися у травні 1848, польс. сторона капітулювала. Заперечення Берліном нац. інтересів поляків підтвердили 27 липня 1848 нім. Нац. збори, які санкціонували включення корінних польс. територій Прусського королівства до Герм. союзу.

9 клас 

03.02.2022

Велика Британія була найбільшою колоніальною імперією у світі. Про неї говорили, що «в її кодонах ніколи не заходить сонце».

Як ви розумієте ці слова?

Володіння такими багатствами позначалося на розвитку економіки, політики, культури та всіх сторонах життя британського суспільства. На межі століть колоніальна політика Великої Британії мала кілька особливостей. Змінився статус так званих «білих», переселенських колоній. До них належали Канада, Австралія, Південна Африка, Нова Зеландія. Ці країни відзначалися сприятливим кліматом та не чисельністю населення. Згодом ці країни стали ядром колоніальної імперії. У другій половині ХІХ – на початку ХХ століття ці території отримали право самоврядування та власні конституції. Їх стали називати домініонами. Населення домініону визнавало верховну владу англійського монарха, інтереси якого в країні представляв генерал-губернатор.

До інших колоній політика метрополії залишалася агресивною та загарбницькою. Зміцнилася тенденція до розширення колоніальних володінь. Доводилося багато воювати. Так Велика Британія вела війни в Азії, Африці та Індії. 

Особливою жорстокістю відрізнялися англо-бурські війни. Бури, або африканери – біле, переважно фермерське населення Південної Африки. Вони заснували тут свої держави – республіку Трансвааль та Оранжеву вільну державу.

1. Робота з текстом підручника (с. 107).

• Опрацюйте текст підручника та дайте відповіді на запитання.
• Чим закінчилася перша англо-бурська війна?
• Назвіть її хронологічні межі. (1880 – 1881)
• Що приваблювало Велику Британію в Трансваалі? (золото та алмази)
• Назвіть хронологічні межі другої війни? (1899 – 1902)
• Яка подія сталася у 1896 р.? (держави африканерів уклали військовий союз)
• Чим закінчилася друга англо-бурська війна? (У Пд. Африці установилася необмежена влада Англії).

18.11.2021

9 КЛАС

11.11.2021

9 клас

Всесвітня історія

Практичне заняття № 2.

Суспільні наслідки індустріальної революції,

зміни в житті та побуті різних верств населення

Завдання 1

Прочитайте твердження 1–7. Позначте, які явища характеризують до індустріальні часи (ІЧ), а які — період індустріальної революції (ІР).

1. Пару, яку в середині XIX ст. широко використовували в індустрії та транспорті, витісняють електрика й двигуни внутрішнього згоряння.

2. Вищий коефіцієнт корисної дії електричних і дизельних двигунів сприяв підвищенню ефективності промислового виробництва.

3. У виробництві й побуті мільйонів людей з’явилися водогін, парове опалення,  каналізація, електричне  освітлення, газопостачання, телефон, автомобіль, різні електроприлади.

4. Відбулося масштабне будівництво залізниць і парового флоту; зводилися великі споруди — мости, тунелі.

5. Посилилися міграція та еміграція; завдяки поліпшенню матеріальних умов, удосконаленню транспорту, імпорту продовольства, досягненням у медицині зросла народжуваність і збільшилася тривалість життя.

6. У містах з’явилися широкі проспекти, якими їздили автомобілі; електротранспорт та електричне освітлення; багатоповерхові будинки з усіма вигодами.

7. Активізувалася зовнішня торгівля, завдяки чому істотно зросли прибутки підприємців.

Завдання 2

Дайте відповіді на запитання:

Які зміни в житло й хатнє начиння принесло європейцям «буржуазне» XIX століття?

____________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________

Які предмети, що були наявні в житлі й хатньому начинні тогочасних європейців, «успадкували» сучасники?

____________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________

Завдання 3

Опрацюйте історичне джерело. Підготуйте усні відповіді на запитання.

З опису подорожнім вигляду Берліна на початку XIX ст.

Більшість вулиць [міста] широкі й обставлені будинками в чотири та більше поверхів. Не бракує також просторих площ. Від цього тут навіть дихається легше, ніж у Відні, Гамбурзі та інших містах, де будинки й люди скупчені на невеликих територіях. Широкі вулиці та взагалі красива архітектура будинків надають Берліну такого вигляду, яким можуть похвалитися небагато великих міст. Вільгельмштрассе, яка майже вся вкрита палацами, Лейпцигерштрассе, Унтер­ден­Лінден, як і надзвичайно гарні площі — Оперна, Вільгельмова та інші, — викликають здивування іноземців…

1. Яке враження справив на автора тогочасний Берлін?

2. Які нові риси міської забудови можна визначити за джерелом?

07.10.2021

Всесвітня історія

Тема:ЄВРОПА В ЧАС ФРАНЦУЗЬКОЇ РЕВОЛЮЦІЇ ТА НАПОЛЕОНІВСЬКИХ ВІЙН.

1. Що таке громадянське рівноправ’я? 

2. Коли і як було прийнято «Декларацію прав людини і громадянина»? 

3. Як «Декларація прав людини і громадянина» втілювала у своїх положеннях принципи громадянського рівноправ’я?

4. Коли і за яких історичних обставин з’явився «Цивільний кодекс» Наполеона? 

5. Яке відображення знайшли принципи громадянського рівноправ’я в «Цивільному кодексі» Наполеона? 

6. Наведіть факти, що свідчать про утвердження принципів громадянського рівноправ’я у Франції в період між появою «Декларації прав людини і громадянина» та «Цивільного кодексу» Наполеона.

1. Із праці Ш. Монтеск’є «Дух законів»: «Якщо влада законодавча і виконавча поєднаються в одній особі або в одній установі, то свободи не буде…»

2. Із праці Ж.-Ж. Руссо «Про суспільний договір»: «Людина народжена вільною, а, між тим, вона скрізь у кайданах…»

3. Із праці Ж. Мельє «Заповіт»: «Першим злом є величезна нерівність між різними станами і становищами людей…»

Чому, на Вашу думку, просвітителів у першу чергу хвилювала проблема громадянського рівноправ’я?

Яким чином його принципи втілювалися на практиці під час Великої французької революції?

Поясніть, як ви розумієте вислів Наполеона: «Моя справжня слава полягає не в тому, що я виграв 40 битв: Ватерлоо затьмарить у пам’яті нащадків інші перемоги. Однак те, що не забудеться й житиме вічно, так це мій Цивільний кодекс».

6 клас

14.05.21

Історія

Тема Слов’яни та їх сусіди

Історичні джерела з Історії слов’ян

Найбільш ранні писемні згадки про слов’ян, на думку деяких істориків, належать до початку І тис. н. е. Під назвою венедів (венетів) вони згадуються у працях римських авторів І ст. н. е. Плінія Старшого й Тацита. Згодом венеди згадуються в «Певтингеровій таблиці» (копія з римської карти І ст. до н. е. — перша половина V ст. н. е.)

Самоназва слов’ян (слов'яни — ті, хто володіє словом, розмовляє зрозумілою мовою) з’явилася на межі IV—V ст. н. е. Однак у працях пізніших авторів вони згадуються також під назвами антів і склавинів.

Теорії походження слов’ян

Уперше на сторінки писемних джерел анти потрапили наприкінці IV ст. Готський історик Йордан розповідав, що 375 р. анти зазнали нападу короля остґотів Вінітара. Спочатку мужні анти перемогли нападника, однак невдовзі Вінітар знищив вождя антів Божа разом із 70 старійшинами. Деякий час землі антів (територія сучасної України) входили до складу держави гунів, що існувала протягом 370-469 рр. А вже з розпадом імперії гунів анти утворили самостійний союз племен.Протягом IV—VI ст. анти славилися як могутня військова сила. Однак на початку VII ст. назва «анти» зникла з писемних джерел. Востаннє її згадують візантійські історики Феофілакт Сімокатта й Феофан Сповідник. Зокрема, вони повідомляли, що 602 р. анти зазнали поразки від аварів на чолі з Апсихом. 

Анти славилися як вправні воїни, які воювали з готами, Візантією та аварами. З писемних джерел до нас дійшли імена антських вождів Мусокія, Ардагаста, Пирогоста.

Основні етапи становлення слов’янської спільноти

Напрямки розселення слов’ян

Слов'яни — найбільша (300-350 млн осіб) в Європі спільнота споріднених народів, що населяє значні території Центральної, Східної, Південної Європи. Слов'яни розмовляють схожими мовами, однак за територією розселення виділяють три гілки слов'янства: східнослов'янську (українці, білоруси, росіяни), західнослов'янську (поляки, кашуби, чехи, словаки, лужичани), південнослов'янську (серби, хорвати, словенці, боснійці, болгари, македонці, чорногорці).

https://www.youtube.com/watch?v=wtHglHBmn4Q&t=6s

ОТЖЕ   Велике розселення слов'ян — процес розселення спільнот давніх слов'ян територією Східної, Південної та Центральної Європи, який тривав у V—VII ст. і є складовою частиною Великого переселення народів.

11.05.21

6 клас

Історія

Тема Падіння Західної Римської імперії.

1. Переглянути відео https://www.youtube.com/watch?v=90rWxu69VmU
2. Пригадайте: 1. Пригадайте, яке політичне становище склалося в Римській імперії у IV ст. н. е. 2. Кого і чому римляни називали варварами? Який зміст ми вкладаємо у це поняття тепер? 3. Які відносини склалися між Римом та варварськими племенами?
3. Робота з текстом:

 Текст «Римляни та варвари» - уривок з історії Давнього Риму, складеного в наш час. Дати відповіді на питання до тексту. Римляни поступово припинили протиставляти себе варварам, як це було за часів Цезаря та Тацита. Багато варварських народів увійшли до складу населення імперії, навіть отримали римське громадянство, але не ставали «справжніми римлянами». Вони зберігали власну мову, традиції, релігію та вбрання. Рим наповнили германці, яких можна було упізнати за білявим волоссям, високим зростом та міцною статурою. Варвари складали основу римської армії на Заході та Сході. У IV столітті слова «варвар» і «воїн» часто вживалися як синоніми. Змінилося й ставлення до германців: тих, кого протягом багатьох століть називали варварами, стали наслідувати. Навіть справжні римляни намагалися вбиратися та поводитися наче германці.

4. Запитання до тексту: 1. Навіщо римляни почали надавати варварам римське громадянство? 2. Чому у римському війську стали переважати германці? 3. Чому римляни стали наслідувати варварів?
5. Робота з підручником.

Дай відповідь на питання: 1. Назвіть відомі вам варварські племена. 2. Поясніть суть процесу Великого переселення народів. Які племена були його найбільш активними учасниками? 3. Що таке варварські королівства? Які варварські держави і коли саме були утворені на території римської імперії? 4. Чому відбувся розкол римської імперії? 5. Назвіть дати захоплення риму варварськими племенами. 6. Які наслідки мало падіння Західної римської імперії?

6. Домашнє завдання Читати ⸹ 52

07.05. 21

6 клас

Історія України

Тема Кризові явища  Римської імперії

1. Переглянути відео https://www.youtube.com/watch?v=8n8hix1pX4w
2. Зробити міні конспект за планом

Кризові явища в Римській імперії.

Діоклетіан.

Константин.

Християнство – державна релігія.

3. Вивчити лекцію та з підсумка написати дати, терміни, персоналії.

30.04.2021

6 клас

Історія України

Тем: Народи – сусіди Риму.

1. Переглянути відео https://www.youtube.com/watch?v=1CsmpYcFPxg
2. Прочитати лекцію і дати усну відповідь

Сармати. Сусідами Римської імперії було багато народів: кельти, германці, даки, сармати, парфяни тощо. Вони залишили власний слід в історії. У III ст. до н. е. — III ст. н. е. місце скіфів у степовій частині України зайняли племена сарматів. Вони, як і кіммерійці та скіфи, були іраномовним народом. Їхній побут мало відрізнявся від побуту попередників — вони так само кочували, займалися скотарством, їхні сім’ї жили в кибитках.

Сармати були племенем воїнів, яке здійснювало набіги на своїх сусідів: вони витіснили з українських степів скіфів, загнавши їх на Кримський півострів, а потім активно воювали з Римською імперією. Їхнє військове мистецтво дещо відрізнялося від скіфського. Скіфи були перш за все вправними лучниками, сармати ж уславилися своєю важкою кіннотою, яка віддавала перевагу рукопашному бою.

Кінний сарматський воїн був захищений панциром із металевих або рогових пластинок і конічним шоломом. Його зброєю були важкий спис та довгий залізний меч. Сарматські коні теж мали броню.

Померлих сармати ховали в курганах разом із найкращою зброєю та коштовними прикрасами.

Який кочовий народ жив у причорноморських степах до сарматів?

Кельти. На території Західної та Центральної Європи сусідами Римської імперії були племена кельтів. На землях сучасної України кельти заселяли Закарпаття.

Кельтів, які проживали на території сучасної Франції, римляни називали галлами. Саме з ними воював Юлій Цезар. Кельтів — жителів сучасної Великої Британії — називали бриттами.

Кельтські племена були дуже войовничими. Вони воювали між собою, а також нападали на сусідні народи й племена. Серед кельтів нерідко зустрічалися жінки-воїни. Найвідомішою серед них була Боудікка — королева кельтів Східної Англії. У 60 р. н. е. вона підняла повстання проти римського панування, проте зазнала поразки.

Кельти були землеробами. Вони жили в укріплених поселеннях, розміщених на верхівках пагорбів. Коли поселення розросталося і навколишні землі не могли прогодувати всіх його жителів, частина людей переселялася до нових місць. Так кельти розселилися європейськими просторами.

Племена кельтів на загальних зборах обирали вождів, які очолювали військо. За потреби (наприклад, для ведення бойових дій) кілька племен могли об’єднатися та обрати короля або королеву.

Усі племена кельтів шанували друїдів. Друїди були жерцями. Вони виконували обряди, які мали гарантувати племені виживання, а також здійснювали правосуддя. Також вони були хранителями законів, традицій і пам’яті про минуле.

Кельтські ремісники виготовляли майстерні вироби з дерева, каменю та металу, прикрашені складними візерунками.

3. Висновки

• У часи існування Римської імперії в українських степах жив народ сарматів.
• Сармати уславилися як кінні воїни, закуті у важку броню.
• На території Західної та Центральної Європи сусідами Риму були племена кельтів, які вели осілий спосіб життя й переважно займалися землеробством.

4. Домашнє завдання Письмово дати відповіді на питання

• 1. Хто такі сармати? Де й коли вони жили?
• 2. Кого називають друїдами? Яку роль вони відігравали в кельтському суспільстві?
• 3. Підготуйте короткі повідомлення про народи та племена, які в різний час жили на кордонах із Римською імперією. За додатковими джерелами дізнайтеся, як на них впливало таке сусідство та що Римська імперія запозичила в них.

27.04.21

6 клас

історія

Практична робота. Повсякденне життя римлян за часів Імперії

Прочитати інформацію на сторінці ст 157

Виконання практичної роботи ст 158

1. Прочитати листа
2. Письмово дати відповіді на 5 питань.

23.04.2021

6 клас

Історія

Тема: Римська імперія. Культура Риму.

Римська релігія

Учитель. У римлян була безліч богів і богинь. Вони ділилися на дві основні групи: духи — захисники домівки, яких вшановували у кожному будинку, та боги і богині державної релігії, яким вклонялися під час публічних церемоній.

Історик. Вітаю, я запрошую вас до Рима — столиці могутньої імперії. Давайте познайомимося з духовним світом римлянина. Для цього нам потрібно зробити невеличку подорож вулицями міста.

Вирушимо на Капітолій, де ще за перших римських царів був побудований головний храм міста, присвячений богові Юпітеру.

Жрець храму Юпітера. Храм Юпітера будувався близько ста років. Юпітер такий же могутній, як бог греків Зевс. Юпітер — бог денного світла й блискавки. Як наймогутніший з богів він протегує царям, магістратам, державній владі.

Тріумфатори приносили до ніг Юпітера Капітолійського військову здобич, тут зберігаються скарби, римські громадяни довіряють нам свої заощадження та коштовності, вищі магістрати тримають тут свої документи. Іноді в Капітолійському храмі влаштовуються засідання сенату, а на майданчику перед храмом проходять народні збори.

Бічні приміщення в храмі Юпітера Капітолійського присвячені його дружині та дочці — богиням Юноні та Мінерві. Діва Мінерва походить з Етрурії — країни славних ремісників; вона протегує наукам, ремеслам, мистецтвам і дуже схожа на грецьку богиню Афіну. Юнона, богиня заміжніх жінок, іменувалася грецькою Герою.

Історик. Великою повагою користувався у римлян їхній прародитель — бог війни Марс (з грець. — Арес). А ще Янус і Сатурн. Янус вважався богом усякого початку і вартовим дверей. У мирний час ворота його храму були зачинені, а під час війни відчинялися. Януса зображали з двома обличчями — одне дивилося вперед, а інше — назад. Сатурном греки називали грецького бога Крона, поваленого з престолу батька Зевса. За переказами, Крон-Сатурн оселився в Італії, розділивши владу з Янусом, навчив людей землеробству, виноградарству та суднобудування.

Римські селяни. Храми, в яких молиться простий народ, розташовані на Авентіні. Ми, селяни, молимося богам землеробства: господині хлібних ланів Церері, її дочці Лібері та богові вина Ліберу. В цьому храмі зберігаються документи народних трибунів. На вершині Авентіну побудований храм богині-мисливиці Діані. Споруджували його грецькі майстри за зразком знаменитого храму Артеміди Ефеської. Діана-Артеміда вважалася покровителькою всіх латинян і заступницею простих людей — плебеїв і навіть рабів. Храм Діани Авентінської слугував притулком для біглих рабів.

Історик. Ці боги римлян теж мають аналоги в грецькій міфології. Церера — це грецька Деметра, Лібера — дочка Деметри Персефона, бог вина Лібер — грецький Діоніс.

Жриця-весталка. Богиня Веста — богиня домівки — дуже шанована в Римі. Її храм розташований на Форумі. Ми підтримуємо там священний вогонь усієї Римської держави. У нашому храмі зберігаються таємні святині, вивезені Енеєм з Трої. Ми виконуємо дуже давні складні обряди. Від нас шістьох залежить благополуччя Рима.

Перший римський громадянин. Храми розташовані не лише на вулицях міста, але й у кожного в домівках. Ми шанували сімейних богів — ларів і пенатів. Ларами називаються добрі душі померлих предків, а пенатами — таємних істот, хранителів кухні та комори. Ми уявляємо їх у вигляді маленьких чоловічків, що живуть біля вогнища. Фігурки цих чоловічків ми малюємо в кухні на стіні або робимо з глини та ставимо в особливі шафи, так звані ларарії. У дні народжень чи під час інших родинних свят ларарії відкриваються та прикрашаються квітами, у вогнища ми ставимо миски з їжею для ларів і пенатів — добрих охоронців домівки.

Ми дуже марновірні і, щоб дізнатися про майбутнє, відвідуємо гарус- піка. Він по нутрощах тварин передбачає, вдалою чи невдалою буде справа, що починається. Окрім гаруспіків, у Римі існує особлива група віщунів-авгурів. Вони стежать за небесними та природними явищами, за допомогою яких тлумачать волю богів.

Римська культура

Учитель. Ми вже згадували про те, що римляни зазнали значного культурного впливу греків. Починаючи з часів ІІ-ої Пунічної війни дітей знатних римлян виховували грецькі вчителі — граматики, філософи, оратори, а іноді — художники та майстри мисливської справи. У II ст. до н. е. римська знать говорила грецькою настільки ж вільно, як і латиною. Під грецьким впливом перебували римська література і театр.

На часи правління Октавіана Августа припадає розквіт римської літератури. Він першим з правителів намагався впливати на людей за допомогою літератури. Помічником Августа у цій справі став його друг — Меценат — знаменитий багач і покровитель мистецтва.

Найбільшу самобутність римляни виявили у будівництві.

Домашнє завдання.

Попрацювати з текстом підручника та скласти таблицю: «Римська культура».

20.04.2021

Тема Пунічні війни

1. Переглянути відео https://www.youtube.com/watch?v=iCBFNEPk_cs
2. Вивчення лекції
    Легенда про Карфаген.

        Згідно з легендою, місто заснувала вдова фінікійського царя Сихея Елліса (у римській традиції - Дідона), яка втікла  разом з низкою своїх прихильників із Тиру від переслідування свого рідного брата Пігмаліона, який убив її чоловіка прямо біля вівтаря відразу ж після церемонії одруження. Дідона попросила місцевого царя надати їй ділянку землі для створення невеликого поселення. Цар був категорично проти - мало чого можна очікувати від цих прибульців! Тоді Дідона стала благати непохитного господаря земель виділити їй та її свиті хоча б стільки землі, на скільки вистачить шкури одного бика. Подумавши, цар погодився на незвичайну угоду: втрата невелика - клаптик землі. А може, його просто здолала цікавість - що ж буде робити ця жінка і її люди з таким, на його погляд, марним придбанням? Але східні жінки завжди відрізнялися розумом і деяким ступенем підступності: забивши самого великого бика, якого тільки змогли знайти її люди, Дідона розрізала його шкуру на дуже вузькі смужки і обгородила ними велику територію. Цар був здивований і вражений розумом фінікійки і віддав їй те, що вона просила (нестандартне мислення завжди в ціні!). У володіння до біженців з західного середземномор'я перейшов великий пагорб, на якому згодом виникло місто, який увійшов в Історію під ім'ям КАРФАГЕН.

     Карфаген розташований на півострові, що виходить в туніську затоку, захищений з боку суші двома озерами. Зі своїми вуличками, усадженими пальмами і евкаліптами, віллами, садами, яскравими червоними суцвіттями гибискуса Карфаген вважається однією з перлин Тунісу. У межах міста були вириті дві великі штучні гавані : одна для військового флоту, здатна вмістити 220 військових кораблів, інша для комерційної торгівлі. Розташування міста зробило його лідером морської торгівлі Середземномор'я. Усі судна, що перетинають море, неминуче проходили між Сицилією і узбережжям Тунісу.  На перешийку, що відділяв гавані, була побудована величезна башта, оточена стіною.

Протяжність масивних міських стін складала 40 кілометрів, а висота в деяких місцях сягала 13метрів, а товщиною 10 м.  Більшість стін було розташоване на березі, що робило місто неприступним з боку моря.   По зовнішньому периметру стіни тяглися рови і земляні укріплення, все це було споруджено, щоб захистити місто і навколишні землі, які використовуються в сільському господарстві від нападів ворога. Місто обороняли 20 000 одиниць піхоти, 4000 - кавалерії і 300 бойових слонів. Місто мало величезне кладовище, культові місця, ринки, муніципалітет, вежі, і театр. Він був розділений на чотири однакових житлових області. Приблизно в середині міста стояла висока цитадель, яка називалася Бірса. Це було одне з найбільших міст в елліністичні часи (за деякими оцінками, більше була тільки Александрія).  Карфаген став провідною комерційної силою в західному середземномор'ї, карфагенские мореплавці борознили моря навколо африканського континенту і слідували до узбережжя Британії.

ПУНІЧНІ ВІЙНИ (264-146)

РИМ – КАРФАГЕН

Перша Пунічна війна  між Римом і Карфагеном тривала 23 роки.

     Довгий час Рим і Карфаген пов'язували союзницькі відносини, але після завоювання Італії Рим прагнув збільшення територій. Прояви інтересів до  Сицилії  призвели до війни. Сицилія була процвітаючим островом, але крім того дуже важливим стратегічним пунктом, тому Риму було важливо захопити його.  Мамертинциі, вигнані після смерті  свого царя з Сіракуз завоювали північно-східну частину острова та мріяли повернути собі місто.  Частина мамертинців вирішила закликати на допомогу римлян, частина - карфагенян. У Римі сенат виніс це рішення на обговорення на народних зборах і  було прийнято рішення прийняти пропозицію мамертінцев. Це було порушенням договору 306 до н.е. згідно з яким Рим не міг мати володінь в Сицилії, а Карфаген - в Італії. Але римляни знайшли привід заявити, що Карфаген перший порушив договір. До початку цієї війни Рим мав досвідчену і сильну армію,  але при цьому флот римлян був дуже слабким. Чисельність армії Карфагена була менше, але карфагеняни володіли потужним флотом.

Повідомлення учнів: «Гамількар Барка».

        В 264р. в  Мессіну на Сицилії попрямувала римська ескадра і змусила пунійців піти з міста.  У наступному 263 році до н.е. римляни збільшили свої сили в Сицилії.

       У 262 р. до н. е.. Карфаген поповнив свою армію великим контингентом найманців, але пунійським армія  налічувала 50 000 піхоти, 6000 кінноти і 60 слонів була розбита. Це мало катастрофічні наслідки для пунійським панування - багато міст перейшли на бік Риму. Однак, користуючись перевагою на морі, карфагенський флот грабував і руйнував берега Італії.

У 260 р. до н. е. бойові дії йшли в Сардинії і Сицилії з перемінним успіхом.

Нарешті римляни вирішили перенести війну в Африку.

У  255 р. до н.е. військові дії особливо загострились на Сицилії.

В 251 р. до н.е. відбулася битва при Панормі.

В 249 р. до н.е. відбулася битва при Дрепане.

Період 248 - 242 років до н.е. характеризується крайнім виснаженням сил обох сторін.

У 242 році до н. е.. в Римі на приватні кошти громадян був побудований новий флот - 200  кораблів  були легші за звичайні римські. Римляни готувалися до рішучої сутичці за море.

В 241 р. до н.е. відбулася битва біля Егатскіх островів. Пунійським флот був повністю знищений.

 Карфагенський уряд надав Гімількару Барці надзвичайні повноваження для ведення мирних переговорів. Вони були завершені на досить хороших для Карфагена умовах (народні збори в Римі спочатку навіть відмовлявся їх ратифікувати). Карфаген при цьому:

відмовлявся від Сицилії;

виплачував 3200 талантів контрибуції протягом 10 років;

вносив невеликий викуп за свою сицилійську армію.

Вимога видати перебіжчиків і здати зброю було відкинуто.

Перша війна не вирішила всіх протиріч між країнами, всім було ясно, що мир не буде тривати довго.

Друга Пунічна війна

         Друга Пунічна війна (також називається римлянами "війною проти Ганнібала" і Ганнібаловой війною 218 - 202 до н.е.) - військовий конфлікт між двома коаліціями, на чолі яких стояли Рим і Карфаген, за гегемонію в Середземномор'ї. У різний час на стороні Риму воювали Сіракузи, Нумідія, Етолійський союз і Пергам, на стороні Карфагена - Македонія, Нумідія, Сіракузи і Ахейський союз.

Повідомлення учнів: «Гннібал Барка».

          Офіційною причиною воєн стала облога і взяття іспанського міста Сагунто (союзника Риму) карфагенським полководцем Ганнібалом. Після цього римляни оголосили Карфагену війну. Спочатку карфагенська армія під проводом Ганнібала брала гору над римськими військами. Найзначнішою з перемог карфагенян є битва при Каннах, після якої у війну на стороні Карфагена вступила Македонія. Однак римляни невдовзі змогли перехопити ініціативу і перейшли в наступ. Останнім боєм війни стала битва при Замі, після якої Карфаген запросив миру. В результаті війни Карфаген втратив всі свої володіння за межами Африки.

         Знову отримавши посаду головнокомандувача Гамількар Барка почав війну в Іспанії та заснував місто Новий Карфаген. На момент смерті батька Ганнібалу виповнилося сімнадцять років. Він повернувся в Карфаген.

            Між тим Рим починає цікавитися справами на заході Середземноморського басейну і укладає союз з Сагунто, спрямований прямо проти Карфагена і має на меті зупинити просування останнього на північ.

            А Ганнібал повернувся до Іспанії, де завдяки своїм особистим якостям став дуже популярним в армії - солдати вибрали його головнокомандуючим. Коли Ганнібал прийшов до влади, йому було двадцять п'ять років. Панування карфагенян в Іспанії було міцно встановлене і південна частина Піренейського півострова здавалася надійним плацдармом для наступу на Рим.

             Сам Ганнібал обзавівся вже традиційними для Баркадів міцними зв'язками з иберийским світом: він був одружений на іберійці з союзного Карфагену міста Кастулона.

             Він одразу повів себе так, ніби війна з Римом вже вирішена і доручена йому, а сферою його діяльності призначена Італія. Ганнібал, мабуть, і не приховував свого наміру напасти на союзний римлянам Сагунт і тим самим залучити Рим в прямий конфлікт, проте прагнув при цьому зробити вигляд, ніби атака на Сагунт відбудеться сама собою, в результаті природнього розвитку подій. З цією метою він здобув ряд перемог над іспанськими племенами, що жили на кордоні північних володінь Карфагена і вийшов безпосередньо до кордонів області Сагунто. Незважаючи на те, що Сагунт був римським союзником, Ганнібал міг розраховувати на невтручання Риму, який був зайнятий боротьбою з галлами і іллірійськими піратами. Спровокувавши конфлікти між Сагунто і іберійськими племенами, що перебувають під пунійською владою він втрутився в конфлікт і під незначним приводом оголосив війну. Після досить важкої 7-місячної облоги місто було взято, а Рим і так і не наважився надати Сагунто військову допомогу, лише посольство послане до Карфагена вже після узяття міста прямо оголосило про початок війни.

            Перед походом до Італії Ганнібал дав армії відпочинок на всю зиму. Серйозну увагу він приділяв обороні Африки та Іспанії. В Африці Ганнібал залишив 13750 піхоти і 1200 вершників, набраних в Іспанії, туди ж були направлені 870 Балеарських пращників. Сам Карфаген додатково підсилили 4000 гарнізоном.

Битва при Каннах.

Повідомлення учнів: «Битва при Каннах».

                У наступному 216 до н.е. консулами стали Гай Теренцій Варрон і Луцій Емілій Павел. Рим готувався до рішучих дій. - було зібрано 8 легіонів, таким чином проти Ганнібала мав 50 000 воїнів була спрямована армія в 90 000 чоловік. Битва відбулася у міста Канни.

           Консули вишикували всю римську армію в бойовий порядок: на правому фланзі, ближчому до річки, розташували вершників, на лівому - кінноту союзників і ближче до центру - їх піхоту. У центрі перебували римські легіони, а перед строєм - пращники та інші легкоозброєні воїни. Командування лівим флангом взяв на себе Гай Теренцій Варрон, правий фланг він доручив Луцію Емілію Павлу і центр - Гнею Сервілія Геміні.

           Рано вранці Ганнібал переправив на лівий берег Ауфіда Балеарські частини та інші легкоозброєні формування, а за ними і інших солдатів. На лівому фланзі, найближчому до річки. він поставив іберійських і галльських вершників, які повинні були діяти проти римської кінноти, в центрі - піхоту (половину - тяжкоозброєних лівійців, посередині цього ладу - галлів і іберів, а за ними - знову лівійців) і на правому фланзі - нумідійським вершників, які тут повинні були битися з римськими союзниками. Лівійці були озброєні трофейною зброєю, відібраних у римлян. Чисельність армії становила 40 000 піхотинців і 10 000 вершників.

             Розташовані були карфагеняни виключно зручно: обличчям на північ і спиною до вітру, що дув і несли пісок і пил в обличчя римлянам; сонячні промені не засліплювали воїнів. При побудові Ганнібал висунув вперед іберів і галлів, які повинні були першими вступити в бій, а інших розташував так, що утворилося щось на кшталт вигнутого в бік фронту величезного півмісяця, який робився  по краях усе тонше і тонше. Командування лівим флангом Ганнібал доручив Гасдрубалом, правим - Махарбалу, а сам разом зі своїм братом Магонов взяв на себе центр.

            Битва, як і зазвичай, зав'язали легкоозброєні солдати. Потім галльско-іберійська кіннота Ганнібала обрушилася на правий фланг римлян і незабаром звернули римлян до втечі, після чого був розбитий і лівий фланг римлян. Тим часом в бій вступила піхота, і іберійської-галльські піхотинці Ганнібала після запеклого опору почали повільно відступати, тягнучи за собою римлян, що проникали дедалі глибше в розташування карфагенських військ. Тим часом лівійські піхотинці атакували римлян з обох флангів, а пунійська кавалерія завдала удару в тил. Римська піхота виявилася в кільці і незабаром доля битви була вирішена. 70 000 римлян  впало на полі бою, 16 000 було взято в полон, втрати Ганнібала склали 6000 осіб - переважно серед іберів і галлів.    Наслідки битви були величезні. На бік пунійців перейшли багато  італійських міст і головне - Капуя. З Карфагена було вирішено послати Ганнібалу 40 слонів і 4000 кінноти, а з Іспанії - 20 000 піхоти і 4000 кінноти. Сіракузи й Македонія уклали з Карфагеном союз.

Другий період війни (212-207 до н. е.). Військові дії в Італії в 212-209 до н. е.

           У 212 році до н. е. на сторону Ганнібала перейшов Тарент і, слідом за ним, ще кілька міст колишньої Великої Греції. Римляни зазнали ще однієї поразки (воно коштувало їм 16 000 убитих), але зуміли осадити Капую, а головне - Сіракузи були взяті. Після кількох невдач карфагеняне були змушені залишити Сицилію.

Повідомлення учнів: «Архімед».

              Тим часом в Іспанії брати Сципіона понесли сильне ураження і загинули в бою, але сили для опору все ще залишалися.

         У наступному 211р.  році Ганнібал зробив спробу деблокувати Капую, з цією метою він зробив марш до Риму. «Ганнібал біля воріт!».  Здавалося, вся Італія, затамувавши подих, завмерла в очікуванні. У самому Римі то тут, то там виникала тривога, починалася паніка, люди у розпачі очікували, що бої ось-ось зав'яжуться на вулицях міста. Але жодних наслідків це не мало, а незабаром Капуя здалася - це був рішучий успіх. Римляни напружували всі сили. Під прапори були покликане все населення від 17 до 47 років, в арміях билися 230 000 чоловік.

Третій період війни (206-202 до н. е.)

          В Іспанії Магон зазнав поразки і був змушений залишити весь Піренейський півострів під владою Риму. Його висадка у Генуї з 12 000 піхотинців і 2000 вершників нічого не вирішувала, невдовзі він був поранений і убитий. Ганнібал не робив активних дій, здавалося, що він втратив всяку надію.

      Філіп V після безрезультатних бойових дій був змушений укласти мир.

 Війна в Африці

       Зустріч Сціпіона і Ганнібала перед битвою при Замі

        У 204 році до н. е. Сципіон висадився з тридцятитисячний армією в Африці. Уклавши союз з вождем одного з нумідійським племен Массініссой він завдав кілька поразок карфагенянам. Ганнібала призвали на батьківщину. Він повернувся після 16 років бойових дій в Італії. Ганнібал спробував домогтися поступок при проведенні мирних переговорів в особистому побаченні зі Сципіоном, але успіху не добився.

        У 202 році до н. е. при Замі відбулася битва Сципіон побудував свою армію не суцільним фронтом, а загонами, між якими були залишені проходи, по яких у разі потреби могли йти бойові слони. На лівому фланзі під командуванням Лелія він помістив італійських вершників, на правому - нумідійська кінноту Массінісси. Проходи між загонами тяжкоозброєних піхотинців він заповнив легкоозброєними солдатами, які повинні були при появі слонів втекти в тил або примкнути до найближчих загонів. Тварини, рухаючись по цим живим коридорах, потрапили б під перехресний обстріл дротиками.

            Ганнібал перед своїми військами поставив 80 слонів, за ними допоміжні загони лігурів, галлів, Балеарах і маврів, у другому ряду - карфагенян, лівійців і невелику групу македонян, яких нарешті прислав на допомогу Філіп, за ними - загони італіків, здебільшого Брут , змушених назавжди покинути рідну землю і, нарешті, на правому фланзі карфагенський, а на лівому - нумідійська кінноту.

         Битва почалася з того, що римляни своїм криком, сигналами труб і ріжків перелякали слонів, і вони, вже вкотре, звернулися проти своїх, головним чином проти стояли на лівому фланзі маврів і нумідійців. Туди ж направив свій удар і Массінісса. Ті нечисленні тварини, які кинулися на ворога, потрапили під удари римських дротиків і зрештою повернули направо, проти карфагенських вершників, куди повів свою кінноту і Леллу.

        Так як на боці римлян тепер билися нумідійці, то Магарбал, командир карфагенской кінноти, вирішив відступити і заманити ворожих вершників подалі від місця битви, зрівнявши сили сторін. Другий ряд карфагенян спробував обійти римлян з флангів. Після цього римський натиск дещо послабився, і тоді Сципіон, прибравши поранених, ввів у справу тріаріев, тобто основні резерви. Битва відновилося, а тим часом Леллу і Массінісса, які розбили пунійським кавалерію, зуміли зібратися і напали на карфагенський піхоту з тилу - карфагеняни побігли.

           У цьому бою загинуло більше 20 000 карфагенян і їх союзників, стільки ж потрапило в полон. Римляни втратили трохи більше 1500 чоловік. Сам Ганнібал з невеликим загоном вершників втік в Гадрумет. Так закінчилася війна.

 Підсумки.

           За умовами миру Карфаген виплатив 10 000 талантів контрибуції, не міг містити більше 10 бойових кораблів і вести бойових дій без дозволу Сенату, і віддавав Іспанію римлянам.

            Рим став найсильнішою державою Заходу.

 Третя Пунічна війна ( 149 - 146 рр. до н. е.) - остання з Пунічних воєн.

Передісторія

        За минулі від  Другий пунічної війни роки  сили Риму суттєво зросли. У війнах були переможені Македонія, Селевкідская імперія, поставлений в залежність Єгипет. Однак Карфаген, хоча і втратив колишньої могутності, майже не мав військових сил, викликав занепокоєння своїм швидким відновленням. Цей, як і раніше великий торговий центр створював істотну конкуренцію римської торгівлі. Римляни намагалися послабити його, за мирним договором усі свої суперечки карфагеняни не могли вирішувати військовим шляхом, а повинні були надавати на суд сенату. Союзник Риму - нумідійський цар Массінісса, скориставшись цією ситуацією, грабував і захоплював пунійські території, і римляни не перешкоджали йому в цьому.

         У роботі комісій, які розслідували ці конфлікти, брав участь Марк Порцій Катон Старший. Учасник війни з Ганнібалом, він з великим побоюванням дивився на знову накопичені багатства Карфагена. І, повернувшись до Риму, став найактивнішим прихильником повного знищення одвічного ворога. Відомо його вислів " Карфаген має бути зруйнований ", яким він звичайно завершував свої промови в сенаті. Інтереси Риму вимагали того ж і сенат підтримав цю ідею. Знайти привід було неважко - своїми нападами Массінісса вивів карфагенян із себе і вони надали йому збройну відсіч.

Хід війни.

        Римляни негайно приготувалися до війни. Пуни намагалися запобігти її, вони стратили глав антиримської партії та направили в Рим посольство. Але римська армія вже відпливла в Африку. Перш за все консул Луцій Марцій Цензорін зажадав видати всі озброєння, 300 найзнатніших громадян в якості заручників і випустити всіх полонених. Після виконання цих вимог консул оголосив головна умова - місто Карфаген має бути знищене, а нове поселення засноване не менш ніж в 10 милях (17 км) від моря.

          У Карфагені цю вимогу  зустріли абсолютно непримиренно - громадяни розтерзали вісників і були повні рішучості померти, але не приймати цього жахливого умови. З метою виграти час у римлян була домовленість про місячну відстрочку, і консул легко погодився на неї - він вважав, що з видачею озброєння Карфаген беззахисний.

              Із збереженням повної секретності карфагеняни почали підготовку до оборони. Працювало усе місто - жодного зрадника не виявилося серед більш ніж півмільйонного населення. Карфаген був прекрасною фортецею, за місяць громадяни довели його обороноздатність до максимально можливого рівня і коли римська армія стала  під стінами міста, консули з подивом побачили перед собою готового до бою ворога.

             Штурм був відбитий з великими втратами для римлян, загони пунійським армії, які покинули місто, тривожили римлян своїми набігами. Нарешті Массінісса був зовсім незадоволений бажанням римлян зміцнитися в Африці і не надав їм ніякої підтримки. Безуспішна облога тривала 2 роки.

            Коли начальство над римлянами отримав Сципіон Еміліа, провівши реорганізацію армії, він перейшов до активних дій. Незабаром карфагеняне втратили зовнішню стіну, а гавань міста була закрита греблею,  пунійці прокопали канал та їх суда  несподівано вийшли в море,  Сципіон зумів перекрити його і оточив Карфаген зовнішньою стіною.

           Навесні 146 року до н.е.  римляни штурмом увірвалися в місто, але ще 6 днів йшла запекла битва. Після падіння міста 55 000 його мешканців були звернені в рабство. Командуючий обороною - Гасдрубал   і всі ті, хто не міг розраховувати на життя зміцнилися в одному з храмів, римляни вирішили виморити їх голодом. Доведені до крайності, обложені підпалили храм, щоб не гинути від рук ворога. Лише Гасдрубал вибіг з храму і вимолив собі пощаду, його дружина кинула у вогонь дітей і сама кинулася у вогонь.

Підсумки

            Радість в Римі була безмежною. Сенат ухвалив знищити місто. Карфаген був знову підпалений і горів  ще 17 днів. Вся його території була зорана  плугом, площа навіки піддана прокляттю, земля посипана сіллю на знак того, що тут ніхто ніколи не повинен селитися.

Цікавий факт

        Формально Третя Пунічна війна була завершена 5 лютого 1985. Мер Рима Уго Ветере під час офіційного візиту в Туніс підписав мирний договір між Римом і Карфагеном. Таким чином, 3-я Пунічна війна формально тривала 2133.

 Завдання для закріплення матеріалу.    

3 Домашнє завдання Написати таблицю з Пунічними  війнами та переглянути відео

16.04.21

6 клас

Історія України

Тема Військові завоювання Риму

Основні події:

264-241 рр. до н.е.- Перша Пунічна війна;

218-201 рр. до н.е.- Друга Пунічна війна;

02.08.216 р. до н.е.- битва біля Канн;

197 р. до н.е.- битва під Кіноскефалами;

147 р. до н.е.- Македонія стає провінцією Риму;

149-146 р. до н.е.- Третя Пунічна війна; захоплення м. Коринф;

133 р. до н.е.- реформи братів Гракхів;

Фронтальна бесіда:

Скільки років минуло від установлення в Римі республіки до завоювання Римом Італії? (265 р. до н. е.)

Із чим пов*язано виникнення слів: республіканський, тріумфальний, провінціальний?

Чому відбувалася боротьба між патриціями і плебеями?

Чому протягом IV- ІІІ ст до н.е. римляни жили майже за безперервних війн? В ім*я чого вони воювали і чому перемагали?

Вивчення нового матеріалу

1.Коли, як і чому розпочлися нові війни з Карфагеном?

Перед тим, як ми рушимо далі, давайте згадаємо, що таке «Пунічні війни»?

Словникова робота:

Пунічні війни — війни між Римом і Карфагеном за панування в Середземномор'ї (пуни-так називали римляни карфагенян)

Робота з табличкою «Пунічні війни»:

Висновок: Наслідком Пунічних війн було зруйнування Карфагену та ствердження Риму як наймогутнішої середземноморської держави

Учні, зверніть увагу, що узагальнення вашої роботи буде відображатися у табличках, які ви будете заповнювати протяягом уроку і здасте у його кінці. На цьому питанні ми надалі зупинятися не будемо.

Втративши Сицилію та острови Середземномор'я, Карфаген заснував колонію в Іспанії - Новий Карфаген. Золоті та срібні поклади дали можливість відновити колишню могутність держави. Цю нову область очолював Ганнібал. Він зібрав потужну найману армію, яка налічувала 60 тис. воїнів і мала на озброєнні 37 слонів. З нею Ганнібал розпочав Другу пунічну війну (218-201 pp. до н. е.). На шляху до Італії війську потрібно було подолати Альпи. Полководець планував напасти зненацька й підняти на боротьбу з Римом його колишніх ворогів: галлів, італіків, греків. Найбільший успіх йому принесла битва біля містечка Канни 2 серпня 216 р. до н. є. Армія Ганнібала зуміла оточити вдвічі більшу армію Риму. Римляни втратили 50 тис. воїнів, а на бік Ганнібала перейшли міста півдня Італії та Сицилії. Шістнадцять років Ганнібал воював в Італії і не програв жодного бою. Проте після кожної поразки Рим виставляв нову армію, а сподівання Ганнібала на воєнну допомогу місцевих племен не виправдалися.

Учні заповнюють табличку про Другу  пунічну війну

Згодом римські війська на чолі з Публієм Кориелієм Сципіоном висадилися в Африці. Ганнібала було відкликано з Італії для захисту рідного міста. У 202 р. до н. е. у битві під Замами римляни здобули вирішальну перемогу. Римськими провінціями стала Сицилія, південь Іспанії. У Північній Італії були організовані нові колонії.

Римляни почекали, поки Карфаген виплатить контрибуцію в 10 тис. талантів, а потім оголосили йому нову війну. Третя пунічна війна (149— 146 pp. до н. е.) була просто знищенням слабшого. Після трирічної облоги місто було захоплене, його жителі перетворені на рабів. На землях Карфагена було створено римську провінцію, а саме місто зруйноване.

Учні заповнюють табличку про Третю пунічну війну

Після перемоги над Карфагеном Рим став наймогутнішою морською державою Середземномор'я, а саме море римляни стали називати «внутрішнім», або «нашим», морем.

2. Які країни були підкорені Римом у II ст. до н.е.?

Розповідь вчителя с. 214-215, супроводжується показом на карті:

Уже в часи Другої пунічної війни армії Риму воювали в різних кінцях Європи.

А) Які держави були союзниками Риму у Пунічних війнах?Покажіть їх на карті.

Філіпп V, цар Македонії, необачно погодився виступити союзником Ганнібала в Другій пунічній війні. Після перемоги над Карфагеном римляни підтримали союз еллінських міст, що боровся з Македонією, й оголосили Філіппу V війну. У 197 р. до н. є. римський полководець Тіт Фламінін розгромив македонську армію в битві біля поселення Кіноскефали. Через рік Тіт Фламінін від імені римського сенату проголоси в «визволення Греції». Насправді ж Рим прагнув підкорити і македонців, і греків. У 148 р. до н. є. Македонія стада римською провінцією.

Б) Яка була доля Греції?

У 146 р. до н. є. римляни захопили місто Коринф: Грецію було перетворено на римську провінцію Ахайя. Лише Спарті та Афінам було дозволено зберегти обмежене самоуправління.

В) Яка була доля Пергамського царства?

У 133 р. до н. є. землі Пергамського царства (Мала Азія) й Іспанії стали римськими провінціями. Унаслідок завойовницьких воєн Рим перетворився на найсильнішу в стародавньому світі державу.

Г) Яка була територі Римської імперії на кінець ІІ ст. до н.е.?

Д) Назвіть римські провінції (карта, с. 215)

3. Як вплинули війни Риму II ст. до н.е. на господарське і суспільне життя? Що передбачали реформи братів Гракхів, яку мету вони мали?

Розповідь учителя:

Після великих завоювань у господарстві відбулися істотні зміни. Першим наслідком стало зростання кількості рабів та більш активне використання їхньої праці. Другим наслідком війн стало пограбування провінцій. Переможені сплачували величезні контрибуції й податки. Право збирати податки з населення провінцій продавалося на аукціоні, тобто на торгах. Певну суму вносили в державну скарбницю, а потім здирали з місцевих жителів значно більше грошей. Для сплати податків завойовники позичали їм гроші. Коли борг своєчасно не повертали, боржників перетворювали на рабів.

Малоземельні селяни, розорені війною та конкуренцією з великими господарствами, залишали свої наділи й переселялися до міст, де жили на державні кошти або з продажу своїх голосів під час виборів. Так формувався римський люмпен-пролетаріат - прошарок суспільних утриманців (волоцюг, жебраків, безпритульних).

Учитель: Зараз ми з вами попрацюємо із історичним джерелом на с. 216, яке дає увагу про класові явища. Подумайте, які тези ми можемо використати при відповіді на слідуючі питання:

Прочитайте уривок із твору Плутарха, у якому історик наводить промову Тіберія Гракха. Поясніть, долею яких прошарків римського населення переймався трибун. У чому він убачав причини їхнього жалюгідного становища?

«Навіть дикі звірі мають свої нори й лігвища, і тільки ті, хто гине за Італію, не мають притулку та змушені разом зі своїми жінками й дітьми жити волоцюгами. Воєначальники обманюють солдатів, коли говорять їм, що вони віддають своє життя за батьківщину. Вони воюють і гинуть заради розкоші й достатків інших. Цих воїнів називають "володарями всього світу", а тим часом у них немає ні клаптика власної землі».

Що передбачали реформи братів Гракхів, яку мету вони мали?

Перемоги у війнах Римові здобула армія із селян. Проте розорення селянства підривало боєздатність римського війська: втрата землі позбавляла права служити в легіоні. Ті, хто виступав за реформи в державі, популяри, обрали своїм лідером Тіберія Семпронія Гракха. У 133 р. до н. е. Гракх виступив з проектом земельного закону. Кожна сім'я, за цим законом, не повинна мати більше ніж 500 югерів на батька і по 250 на двох синів (югер - близько чверті гектара) державної землі. Надлишки землі держава вилучала та розподіляла між безземельними. Закон забороняв продаж та дарування цих наділів. (занотовується)

Прочитайте уривок з праці Плутарха про діяльність Гая Гракха, дайте відповідь на запитання:
•Що передбачали реформи Гая Гракха? 
• Як вони захищали права плебеїв?

«З законів, які він запропонував на догоду народові та з метою послабити вплив сенату, один стосувався заснування колоній. Цей закон передбачав водночас і розподіл громадської землі між бідняками. Другий стосувався воїнів, вимагаючи видавати їм одяг на кошти державної скарбниці без вирахування його вартості з їхньої платні. а також забороняв брати до війська осіб, яким не виповнилося сімнадцять років. Закон про союзників надавав італійцям однакові права з римськими громадянами. Хлібний закон передбачав продаж хліба бідним за дешевою ціною. Судовий закон своїми змінами найбільш відчутно підривав владу сенату Потім Гай вніс ще й законопроект про нові колонії, про будівництво доріг і хлібних комор, причому сам керував цими роботами, сам за ними наглядав, ніскільки не втомлюючись ні від кількості, ні від важливості занять. З дивовижною швидкістю і старанністю виконував він кожну роботу, немовби вона була єдина. Тому навіть ті, що люто його ненавиділи й боялися, дивувалися його невичерпній діловитості та цілеспрямованості».

Учні занотовують до зошитів зміст реформи братів Гракхів

Невдоволені великі землевласники спровокували сутичку, під час якої Гракха і триста його прихильників було вбито. Проте оптимати (с. 217) не змогли припинити діяльності дуже популярної серед населення аграрної комісії. Справу Тіберія продовжив молодший брат Гай Гракх. У 123 р. до н. е. його було обрано народним трибуном. Незабаром його також убили, тож реформа звелася нанівець.

Закон 111 р. до н. е. проголосив приватними власниками тих, хто на той момент володів державною землею. Це був перший у світі закон про приватизацію землі.

Підсумком суспільних протистоянь стало схвалення реформи консула Гая Марія, яка перетворила римську армію з ополчення на найману. Відтепер римські громадяни, ставши до лав війська, отримували платню, а після закінчення служби - земельну
ділянку.

Поміркуйте, яка небезпека загрожувала республіканському ладу внаслідок реформи Гая Марія (римська армія є найманою).

Домашнє завдання  Написати конспект за лекцією та виконати самостійну роботу.

Самостійна робота учнів з картками:

1.Італія розташована на:

А). Піренейському півострові;

Б). Аппенінському півострові;

В). Аравійському півострові.

2. Рік утворення м. Рим:

А). 752 р. до н.е.;

Б). 753 р. до н.е.;

В). 509 р. до н.е.

3. Місто було названо на честь

А). Ромула;

Б). Рема;

4. У якому році в Римі була утворена республіка?

А). 505 р. до н.е.;

Б). 509 р. до н.е.;

В).  27 р до н.е.

5. Яка верства а Римі боролася за свої права, і домоглася створення нової посади- трибуна, що мав право вето і  захищав їх у сенаті?

А) патриції;

Б) плебеї;

В) раби.

6. Як називалися писані закони, ухвалені у 5 ст. до н. е.

А). Закони 12 таблиць;

Б). Закони плебеїв;

7. Чому війни з Карфагеном римляни назвали пунічними?

А). називали їх пунійцями;

Б). карфагеняни знаходилися на північ від них.

8. Форма державного управління через обраних народом урядовців:

А). монархія;

Б). консульство;

В). республіка.

13.04.21

6 клас

Історія

Тема уроку: Релігія та звичаї

1. Перевірка вивченого матеріалу

1. Коли було засновано місто Рим?

 Місто засноване у 753 р. до н. е.

2. На скількох пагорбах воно розташовано?

На початку II ст. до н.е. Рим з невеличкого поселення землеробів перетворився на одне з найбільших міст стародавнього світу. «Вічне місто», як називають Рим, розташоване на берегах річки Тибр на семи пагорбах. Основними з них є Капітолій, Палатин, Квірінал. На вершині Капітолійського пагорба височів храм Юпітера. На Палатині стояли палаци римських імператорів. Між цими трьома пагорбами простягалася центральна площа Риму – форум Романум. По обидва боки форуму в різні часи було збудовано храми, присвячені богам, і громадські будівлі – базиліки.

3. Опишіть структуру суспільства

Структура римського суспільства була складною. Воно поділялося на патриціїв і плебеїв, на вільних і невільників. Вільні ще поділялися на квіринів, латинів, перегринів і вільновідпущеників. Квірини мали право власності на землю, укладання угод, голосу в народних зборах і право обіймати державні посади. Латини мали обмежені права. Перегрини – іноземці – були безправними, але з часом могли одержати права, якщо їх під опіку брали квірини. Вільновідпущеники хоч і вважалися римськими громадянами, але мали тільки право укладати торговельні угоди.

Невільники-раби також поділялися на групи. Найгіршим було становище тих, кого взяли в полон із зброєю в руках. Рабам дозволяли брати участь у релігійних ритуалах. Існувала традиція відпускання рабів на волю. Але загалом рабів вважали «тваринами, що вміють говорити».

4. Складіть опис повсякденного життя мешканця Риму.

День у римлян розпочинався о третій (за нашим часом о дев'ятій) годині ранку. Римлянин снідав хлібом і вином, інколи сиром і медом. Потім ішов у своїх справах: до школи, до суду чи до сенату. Багатий громадянин приймав бідних, роздавав їм їжу і гроші, сподіваючись, що його підтримають під час виборів. Обідали холодними та гарячими стравами, рибою, хлібом, вином. Після обіду розпочиналася сієста – час відпочинку. Робота всіх установ припинялася. Зачинялися храми, купецькі крамниці. Винятком були лише засідання сенату й суду, народні збори. Інколи раби також продовжували роботу в полі. Після сієсти римляни займалися спортом, ішли до терм, тренувалися на Марсовому полі. Потім римляни вечеряли.

Улюбленими розвагами римлян були бої гладіаторів і перегони на колісницях. Десятки тисяч римлян збиралися до амфітеатру, щоб побачити, як гладіатори, звезені з різних провінцій, вбивали один одного чи боролися з хижими звірами – левами, ведмедями, биками. Інколи гладіаторські бої тривали по півроку. Долю переможеного гладіатора вирішували самі глядачі. Великий палець, що показував униз, означав смерть, піднятий угору – життя. Вигравши багато боїв, раб-гладіатор міг дістати волю.

Римський дім (домус). Мешкали римляни залежно від статку або в інсулі, або в палаці, або в атріумі. Атріум – дім заможного римлянина – мав внутрішній двір, оточений з чотирьох сторін критою колонадою (він мав назву перестиль). У перестилі серед квітів і фонтанів сім'я проводила свій вільний час. Складовою дому були бібліотека та ойкос – велика зала для прийомів. У такому будинку з часом підлогу почали покривати мармуровою плиткою, а потім і мозаїкою. Стіни розписували фресками. Стелю прикрашали золотом і слоновою кісткою. Замінювалося й умеблювання кімнат: замість старих дубових меблів з'явилися меблі з деревини цінних порід, що завозилася зі Сходу. Разом із предметами побуту заможні римляни запозичували з Греції та країн Сходу також моду і звичаї. Дім оточували мурами. Зовні на стіні висів дзвіночок, який сповіщав господарям про прихід відвідувачів. На порозі мозаїкою було викладене слово «savle» – «будь здоровий», а інколи – мозаїчне зображення собаки.

2. Вивчення нового малеріалу

1.Переглянути відео

https://www.youtube.com/watch?v=NXN8iD-e55o

2.Завдання учням

1. Дайте визначення поняття «релігія».
2. Дайте визначення поняття «традиція».

Працюємо з таблицею

Релігійні уявлення стародавніх римлян схожі з уявленнями інших народів стародавнього світу. Стародавні римляни вважали, що спочатку був лише темний і безмежний Хаос, у якому нічого не існувало, навіть часу. Із Хаосу виникла земля, яка і народила гори, ліси, річки, тварин і людей. У той самий час із Хаосу з’явилися перші боги. Серед них був і володар часу Сатурн. За уявленнями римлян, саме він веде відлік життя, завдяки йому росте все живе, змінюються пори року. Спочатку римляни поклонялися Сатурну як єдиному богу. На його честь проводилися сатурналії — свята, під час яких римляни мінялися місцем із рабами. Цим вони показували, що перед богом усі люди рівні. Вважалося, що біля Сатурна стояло дві чаші. Одна з них була наповнена щастям, а друга — лихом. Бог виливав, за власним бажанням, вміст чаші на голови людей, і вони були щасливими або страждали.

Із давніх часів римляни вірили в багатьох духів, божеств, які не мали людської подоби. Кожен із них відповідав за певні явища природи, події в житті людини. Духи виступали захисниками та охоронцями. Добрі генії охороняли людину протягом її земного життя. Пенати (домашні боги) опікувалися помешканнями. До наших часів дійшов вислів «повернутися до рідних пенатів», що означає повернутися додому. Як і стародавні греки, римляни вірили, що в кожному кущі, у річці, лісі живуть надприродні істоти, які можуть бути добрими або злими, допомагати чи шкодити людям.

Божествам, духам і надприродним істотам приносили жертви. Римляни вірили, що померлі впливають на справи живих і можуть мстити за неповагу до них. Померлий батько ставав для синів богом.

Коли римляни наприкінці VI — на початку V ст. до н. е. ознайомилися з грецькою культурою, богів стало більше. У Сатурна з’явилися діти, серед них — Юпітер. Коли Юпітер підріс, він вирішив позбавити батька влади і скинув Сатурна з небес. Молодий бог — володар блискавок і грому — став царем богів. Згодом римляни наділили своїх богів, не змінюючи їхніх імен, тими самими силами й обов’язками, що мали й грецькі.

Юпітер мав старших братів — Плутона і Нептуна, з якими і поділив Всесвіт. Плутон став володарем підземного світу, а Нептун — володарем морів.

Кожна верства населення Риму мала власних богів.

Головними патриціанськими богами були Юпітер, Юнона і Мінерва. Вони відповідали грецьким Зевсу, Гері й Афіні. Цим богам були споруджені храми на Капітолії. Головним римським святилищем був храм Юпітера Капітолійського. На честь Юпітера щорічно влаштовувалися Великі, або Римські, ігри.

На Капітолії розташовувався храм Юнони-порадниці (латиною — Монети). При ньому був двір, де карбували металеві гроші. Звідси пішло слово «монета», а двір став називатися монетним. Головними плебейськими богами були Церера, Лібер і Лібера. Церера відповідала грецькій Деметрі, Лібер — Діонісу, а Лібера — Персефоні. Цим богам був побудований храм на пагорбі Авентин. Покровителькою латинів, особливо простих людей, вважалася богиня-мисливиця Діана, що відповідала грецькій Артеміді.

Деякі професії теж мали покровителів. У торгівців — Меркурій, у ремісників, художників, письменників, учителів — Мінерва. Спільними богами для жителів Апеннінського півострова були Марс (бог війни), Діана (богиня Місяця), Фортуна (богиня щастя, успіху), Флора (богиня квітів), Фауна (богиня родючості й материнства), Венера (богиня весни і садів, потім — кохання і краси). Згодом римляни запозичили богів зі Сходу: Озіріса та Ізіду — з Єгипту, Кібеллу з Фригії, Ваал — з Фінікії та ін.

Італійським богом, сприйнятим римлянами, був Янус. Янус — бог входу і виходу, дверей і воріт, минулого і майбутнього. Він зображувався з двома обличчями. Одне було спрямовано вперед, інше — назад. На честь Януса названий місяць січень.

Цікаво знати

Римляни вважали себе народом Марса — бога війни. У глибоку давнину новий рік у Римі починався з березня — місяця, присвяченого Марсу. У березні під час священної церемонії по Риму проносили 12 щитів свого божественного покровителя.

Римлянин міг сумніватися в існуванні богів, але був зобов’язаний показувати шану до них. Розраховуючи на допомогу богів, стародавні римляни намагалися дотримуватися всіх обрядових правил, а також ритуалів. За допомогою ритуалів навіть богів ворога, на думку римлян, можна було переманити на свій бік.

Усі важливі справи римляни починали лише після того, як поворожили й дізналися про ставлення до неї богів. Жерці вбачали волю богів у поведінці тварин, птахів, у природних явищах, принесених жертвах, в усьому незвичному. За несприятливих передбачень жерці могли навіть відкласти військовий похід.

Державні діячі, починаючи зі Сципіона Африканського, підкреслювали божественне походження своєї влади. Коли республіка змінилась імперією, у провінціях поширився культ полководців, а імператори вважалися богами на землі.

У кожній сім’ї були свої домашні боги — лари і пенати. Вони, як вважали римляни, охороняли будинок, здоров’я і благополуччя членів сім’ї. Їхні фігурки зберігали в спеціальних приміщеннях, малювали на стінах. У дні сімейних свят для ларів і пенатів виставляли їжу.

Особливою повагою користувалася покровителька домашнього вогнища богиня Веста.

Побут римських громадян

Бідні римляни

• Наймали невеликі кімнати в інсулах — п’яти­ або шести­ поверхових будинках, які займали цілі квартали . В інсулах не було водогонів та каналізації. Вікна не були засклені; коли було холодно, їх закривали дерев’яними віконницями з прорізами. Печей не було, кімнати опалювалися жаровнями з дерев’яним вугіллям. Приміщення освітлювалися масляними світильниками, від чого часто спалахували пожежі
• Справжніх кухонь в інсулах не було: їжу готували також на жаровнях. Харчувалися хлібом з маслинами, буряком і цибулею, пшеничною кашею. М’ясо їли лише у святкові дні . Дуже часто їли всухом’ятку або на ходу, купуючи гарячу їжу і кухоль дешевого вина у вуличних торговців.
• Чоловіки й жінки одягалися в туніки, що являли собою два шматки тканини, зшиті так, щоб залишався отвір для голови. Туніка підперезувалася ременем . Від дощу і вітру захищав цупкий товстий плащ. На ноги взували дерев’яні черевики або легкі плетені сандалії; у теплу погоду ходили босоніж.

Заможні римляни

• Окремі будинки (домуси) були розташовані на пагорбах, де повітря було чистішим. Головна найбільша частина дому атрій — приміщення без вікон, дах якого тримався на чотирьох колонах. Під чотирикутним отвором у даху атрію розташовувався басейн, до якого потрапляла дощова вода. Це була офіційна частина дому, де господар приймав відвідувачів . Із трьох боків атрію були розташовані кімнати різного призначення. Глибока ніша в атрії — таблін — була кабінетом господаря . Родина господаря займала другу частину дома — перистиль — двір з басейном, оточений закритою колонадою (галереєю), де були спальні, комори та інші приміщення . Відкритий простір поряд перетворювали на сад і квітник. Будинок обігрівався за допомогою центрального опалення (гіпокаусту) — труб, якими піднімалося гаряче повітря від каміна. Підлога прикрашалася мозаїкою, а стіни — фресками . Вікна закривалися шкурами і тканинами.
• Перший сніданок за традицією складався з хліба, змоченого вином або намазаного медом . Другий сніданок, опівдні, складався з хліба, сушеного інжиру, маслин, сиру та горіхів . Обід складався з трьох частин: закуски, другої страви з м’яса та риби і десерту . Закуску запивали вином з медом або виноградним соком, а після завершення обіду пили вино, розведене водою . М’ясну страву становили смажені лелеки, журавлі, голуби, бекаси, павичі . Готувалися також різноманітні дивовижні страви — паштети з язиків павичів і солов’їв, смажені дрозди тощо.
• Представники заможних верств також одягали туніки, але вони були білі, із широкою пурпурною смугою у сенаторів та вузькою у вершників. Зверху на неї одягали тогу . Це був шмат матерії у формі еліпса, у два­три рази більший за фігуру. Укласти складками тогу і перекинути її через ліве плече було неможливо без допомоги спеціального раба. До тоги одягалися спеціальні черевики з ременями, які закривали ногу . Тога повинна була бути білого кольору. Крім цього, носили короткий і довгий пухнасті плащі. Жінки одягали туніку, столу (довге вбрання з багатьма складками) та пеллу — довгу широку шаль.

Виховання і навчання дітей у стародавньому Римі

V.Закріплення знань учнів

Вставте пропущені слова.

Римляни поклонялися різним богам. Вони шанували царя богів … (Юпітера), його дружину, покровительницю жінок і материнства, … (Юнону), бога моря … (Нептуна), бога підземного царства … (Плутона). Шанували бога війни … (Марса), бога торгівлі … (Меркурія), богиню краси та кохання … (Венеру).

Домашнє завдання. Дати письмово відповіді.

1. Назвіть імена римських богів.
2. Від якого бога, як вважали римляни, вони походили?
3. Хто входив до римської родини?
4. Які звичаї римляни називали «батьківськими»?
5. Яке значення для римлянина мало слово «фамілія», «батько (падре)»?
6. Як релігійні вірування роз’єднували плебеїв і патриціїв?
7. Яка система освіти існувала в Римі?

09.04.21

6 клас

Історія

Тема Римська республіка. Повсякденне життя в римських містах.

1. Вічне місто

На початку II ст. до н.е. Рим з невеличкого поселення землеробів перетворився на одне з найбільших міст стародавнього світу. «Вічне місто», як називають Рим, розташоване на берегах річки Тибр на семи пагорбах. Основними з них є Капітолій, Палатин, Квірінал. На вершині Капітолійського пагорба височів храм Юпітера. На Палатині стояли палаци римських імператорів. Між цими трьома пагорбами простягалася центральна площа Риму – форум Романум. По обидва боки форуму в різні часи було збудовано храми, присвячені богам, і громадські будівлі – базиліки. У приміщеннях базилік відбувалися судові засідання, укладалися торговельні договори. На форумі в різні часи встановлювали пам'ятники й скульптури. Форум був місцем народних зборів, тому тут височіла трибуна для виступів ораторів та оголошення державних указів. З боку Капітолійського пагорба до площі підступав будинок державного сховища документів – Табуларій. Це – найдавніша споруда Риму, яка збереглася до наших часів. Трохи нижче на схилі розташовувалися храми Конкордії (Злагоди) та Веспасіана, зведені за доби імперії. На північно-західному боні форуму в II ст. до н.е. побудована базиліка консула Емілія (базиліки мали ім'я політичного або державного діяча, з ініціативи якого їх будували). Поряд з нею розміщувався будинок сенату. На протилежному боці форуму знаходилися базиліка Юлія Цезаря, збудована у І ст. до н.е., та храми, присвячені богам.

Через форум пролягала Священна дорога, яка поєднувала Палатинський пагорб з Капітолієм. На цій дорозі було споруджено тріумфальну арку на честь взяття Титом Єрусалима. 

У зв'язку із зростанням чисельності населення між Капітолієм і Квіріналом збудували додаткові форуми. На найбільшому з них – форумі Траяна – на одній лінії розташовувалися квадратний двір із кінною статуєю імператора і найбільша римська базиліка Ульпія. Найбільші громадські споруди Риму – цирки, стадіони, амфітеатри будували на околицях міста.

Із-за меж міста тяглися акведуки, що забезпечували його водою. Життєдайна волога подавалася до 400 фонтанів, які слугували також колодязями.

Римляни створили новий тип приватного помешкання – атріум. Для обігрівання будинків римляни використовували водяне й парове опалення. У період імперії для плебеїв споруджували багатоповерхові будинки – інсули, а для багатіїв – міські палаци, заміські вілли.

2. Римська громада

Структура римського суспільства була складною. Воно поділялося на патриціїв і плебеїв, на вільних і невільників. Вільні ще поділялися на квіринів, латинів, перегринів і вільновідпущеників. Квірини мали право власності на землю, укладання угод, голосу в народних зборах і право обіймати державні посади. Латини мали обмежені права. Перегрини – іноземці – були безправними, але з часом могли одержати права, якщо їх під опіку брали квірини. Вільновідпущеники хоч і вважалися римськими громадянами, але мали тільки право укладати торговельні угоди.

Невільники-раби також поділялися на групи. Найгіршим було становище тих, кого взяли в полон із зброєю в руках. Рабам дозволяли брати участь у релігійних ритуалах. Існувала традиція відпускання рабів на волю. Але загалом рабів вважали «тваринами, що вміють говорити».

3. Повсякденне життя римлян

День у римлян розпочинався о третій (за нашим часом о дев'ятій) годині ранку. Римлянин снідав хлібом і вином, інколи сиром і медом. Потім ішов у своїх справах: до школи, до суду чи до сенату. Багатий громадянин приймав бідних, роздавав їм їжу і гроші, сподіваючись, що його підтримають під час виборів. Обідали холодними та гарячими стравами, рибою, хлібом, вином. Після обіду розпочиналася сієста – час відпочинку. Робота всіх установ припинялася. Зачинялися храми, купецькі крамниці. Винятком були лише засідання сенату й суду, народні збори. Інколи раби також продовжували роботу в полі. Після сієсти римляни займалися спортом, ішли до терм, тренувалися на Марсовому полі. Потім римляни вечеряли.

Улюбленими розвагами римлян були бої гладіаторів і перегони на колісницях. Десятки тисяч римлян збиралися до амфітеатру, щоб побачити, як гладіатори, звезені з різних провінцій, вбивали один одного чи боролися з хижими звірами – левами, ведмедями, биками. Інколи гладіаторські бої тривали по півроку. Долю переможеного гладіатора вирішували самі глядачі. Великий палець, що показував униз, означав смерть, піднятий угору – життя. Вигравши багато боїв, раб-гладіатор міг дістати волю.

Римський дім (домус). Мешкали римляни залежно від статку або в інсулі, або в палаці, або в атріумі. Атріум – дім заможного римлянина – мав внутрішній двір, оточений з чотирьох сторін критою колонадою (він мав назву перестиль). У перестилі серед квітів і фонтанів сім'я проводила свій вільний час. Складовою дому були бібліотека та ойкос – велика зала для прийомів. У такому будинку з часом підлогу почали покривати мармуровою плиткою, а потім і мозаїкою. Стіни розписували фресками. Стелю прикрашали золотом і слоновою кісткою. Замінювалося й умеблювання кімнат: замість старих дубових меблів з'явилися меблі з деревини цінних порід, що завозилася зі Сходу. Разом із предметами побуту заможні римляни запозичували з Греції та країн Сходу також моду і звичаї. Дім оточували мурами. Зовні на стіні висів дзвіночок, який сповіщав господарям про прихід відвідувачів. На порозі мозаїкою було викладене слово «savle» – «будь здоровий», а інколи – мозаїчне зображення собаки.

4. Римська сім'я та виховання дітей

Право створювати родину було одним із основних прав римського громадянина. Шлюби інших верств населення вважалися незаконними. Якщо батько був громадянином, а мати латинянкою, то дитина мала право на римське громадянство.

На чолі родини стояв батько. Він мав величезну владу. Закон йому дозволяв убивати дітей до трьох років, а якщо вони мали фізичні вади чи слабке здоров'я, то й старших. Жінку в римській родині поважали як господиню дому. Чоловік не міг скривдити її з власної волі. За якісь провини він міг судити дружину тільки разом з родичами.

Народження дитини супроводжувалося багатьма обрядами. Під час однієї з церемоній батько брав дитину на руки, визнаючи таким чином її своєю. Якщо ж батько не визнавав дитину, тоді її залишали на вулиці і вона могла померти або стати рабом. Після визнання малюка сповивали та клали в ліжко. На 8-й або 9-й день від народження маленькому римлянину давали ім'я й дарували різні амулети: меч з ім'ям батька, сокирки з ім'ям матері, зображення зірочок, тварин, які надівали на шию дитині. Складною справою було обрання імені. Дитина відразу отримувала ім'я роду, до нього додавалося особисте ім'я. Їх у латинській мові налічувалося близько 20. Крім того, існували ще й прізвиська. Наприклад, поет Овідій мав прізвисько Назон – носатий, прізвисько Цицерон означало горох.

Родинні звичаї з часом змінювалися. У Римі за часів імперії було поширене усиновлення. Зміцнювалася незалежність римських жінок. Практикувався шлюб, у якому жінка не підпадала під владу чоловіка, були можливими розлучення.

Домашнє завдання

Письмово дати відповіді на питання. 

1. Коли було засновано місто Рим?

2. На скількох пагорбах воно розташовано?

3. Опишіть структуру і головні споруди Давнього Риму.

4. Якою була структура римської громади? Якій частині мешканців міста жилося найгірше?

5. Складіть опис повсякденного життя мешканця Риму.

06.04.2021

6 клас

Історія України

Тема: Природа та господарство Апеннінського півострова. Виникнення міста Рима.

Мотивація навчальної та пізнавальної діяльності

Вчитель

Сьогодні ми з вами продовжимо вивчення історії Стародавнього світу і зупинимося на одній з наймогутніших держав стародавнього світу. Нині це - країна високої моди, пасти, вина. Вона є найбільш густонаселеною європейською державою.  У кожному регіоні свій діалект. Мешканці сусідніх регіонів можуть не розуміти один одного. У цій країні шедеврів мистецтва на один квадратний кілометр більше, ніж в будь-якій іншій країні світу. Там  немає дитячих будинків,  бездомних тварин.  Чоловіки в сім’ях страшно бояться своїх дружин. Ця країна розміщена на півострові, який за обрисами нагадує чобіток.

Я думаю, ви вже здогадалися що це за країна. (відповіді дітей).

Так. Це Італія. А як зароджувалося та розвивалося життя на Апеннінському півострові ми дізнаємося з вами сьогодні.

Ми поговоримо про географічне положення, природу та населення півострова, а також про заснування міста Рим.

Тож, розпочинаємо.

Вивчення нового матеріалу

Особливості географічного положення,  природних умов та господарства

    Давньої Італії

Італія – країна рівнинна, вкрита лісами та луками. Жили тут землероби та скотарі. Клімат Італії м’якіший, ніж у Греції.         Від холодних північних вітрів її захищають найвищі в Європі гори —Альпи. Клімат на Апеннінському півострові      тоді  був більш помірний, ніж сьогодні. Кількість опадів у Середній і Північній  Італії є достатньою.       Менше їх випадає у Південній Італії. По території країни      протікають досить          великі річки — По, Арно та   Тибр. В порівнянні з Грецією Італія багата територіями , придатними для  землеробства і скотарства.     Стародавні греки  назвали цю країну Італією, що в          перекладі означає «Країна телят».        Корисних копали тут небагато. В Апеннінських горах є поклади         міді, олова, заліза, золота й      срібла. Багата Італія      на будівельний камінь          та глину. Землеробство, садівництво, ремесло та скотарство – основні заняття населення Апеннінського півострова. Населення півострова вирощувало ячмінь, просо, пшеницю, а також маслини та виноград. На півдні півострова, який був багатий пасовищами розводили овець, корів та кіз.

2. Населення Стародавнього Риму

Перегляд відеофрагменту  "Давнє населення Італії"

https://www.youtube.com/watch?v=A5DbE1483SM

Бесіда

1. Які народи жили на Апеннінському півоострові?

2. Які племена справили найбільший вплив на римську цивілізацію?

3. Заснування Рима

Перегляд відеофрагменту  "Давній Рим – столиця світу, вічне місто"

https://www.youtube.com/watch?v=_53oBQpeOqs

    Доповнення вчителя

Заснування Риму – згідно з легендами, місто засноване у 753р. до н. е. місцевими племенами, що розбили табори на семи пагорбах. За римськими легендами, рим був заснований двома братами – Ромулом та Ремом, онуками царя Нумітора.

   «Якось до Італії після тривалих пригод приплив Еней, син знатного троянця Анхіза. Із загибеллю Трої Еней з товаришами втратили батьківщину і тепер шукали нового притулку. Оселившися серед латинів, вони уклали з ним угоду. Еней одружився з Лавінією, царською дочкою. У них  народився син, який збудував місто Альба Лонга і став його царем. Згодом далекий нащадок Енея Нумітор був скинений з престолу своїм братом Амулієм. Щоб позбавитися нащадків Нумітора, Амулій зробив дочку царя Рея Сильвію весталкою.

       Та з часом в неї народилися близнюки – Ромуул і Рем. Сильвія оголосила, що вони є дітьми бога Марса. Амулій, щоб не вбивати їх власноручно, наказав кинути малюків до річки в кошику. Річка підхопила кошик і понесла течією. Хвиля винесла дітей до прибережних хащів. Дітей спочатку нагодувала вовчиця, а потім їх знайшов пастух і виростив. Ромул та Рем повернулися до Альби – Лонги і вбили царя. Нумітор, який за допомогою братів знову став царем. Дозволив їм заснувати місто на тому місці, де їх годувала вовчиця. Під час будівництва виникла сварка. Ромул убив брата і назвав місто своїм іменем».

Бесіда

1. Коли було засновано місто Рим?

2. Які спільні риси властиві легендам про заснування Рима та Києва?

3. Поміркуйте, яку роль відведено Енею – синові Афродіти, одному з найславетніших героїв Трої, - у легенді про заснування Рима.

Узагальнення і систематизація знань.

 Запитання:

1. Де розташовувалася Стародавня Італія?

2. Які моря омивають Апеннінський півострів?

3. Назви найбільші річки, які протікають територією Апеннінського півострова?

4. Які природні умови характерні для Апенінського півострова?

5. Чим займалося населення Стародавньої Італії?

6. На які корисні копалини багата Італія?

7. Які народи жили на Апеннінському півострові?

8. На які групи поділялося населення?

9. Коли виникло місто Рим?

10. Як звали братів, які за легендою заснували місто Рим?

11. Які органи державного управління існували в Давньому Римі?

12. Що означає поняття "сенат"?

13. Хто керував родом в Стародавньому Римі?

V. Підсумки уроку

Домашнє завдання

Опрацювати параграф

Дайте відповідь на питання в робочому зошиті.

02.04.2021

Історія України

Тема:  Узагальнення та контроль знань

 1Під час першого та другого походу персів на Грецію перським царем був ?

Ксеркс 

Дарій І 

Леонід

2 Який цар очолив 300 спартанців?

Дарій

 Перикл

 Демосфен

 Леонід

 Ксеркс

3Де відбулася битва між греками та персами, у якій героїчно загинули 300 спартанців?

 При Марафоні

 При Фермопілах

 При Афінах

4У якому віці, зазвичай, видавали заміж дівчат давні греки?

у 13 років 

у 15 років 

у 24 років 

у 11 років

5Греки сповідували політеїзм (багатобожжя). Кого греки вважали головним, верховним богом?

Зевса 

Аполлона 

Афіну 

Посейдона

6.З якою періодичністю давні греки влаштовували Олімпійській ігри?

раз в 5 років 

раз в 4 роки 

раз в 10 років 

кожен рік

7Хто із відомих грецьких діячів був чемпіоном з кулачного бою на Олімпійських іграх?

Арістотель

Піфагор

Сократ

Гіппократ

8 Кого називають "батьком медицини"?

Гіппократа

Піфагора 

Сократа

 Геродота

9Кого називають "батьком історії"?

Гіппократа

 Сократа

 Арістотеля

 Геродота

10 Сократ, Платон, Арістотель - це ... 

Філософи

Математики

 Поети

 Архітектори

11 Хто був учителем Александра Македонського?

Платон

 Арістотель

 Піфагор

 Сократ

30.03.2021

Історія

Тема уроку: Імперія Александра Македонського. Еллінізм.

1. Перегляд відео Александр Македонський. Утворення імперії Александра Македонського

https://www.youtube.com/watch?v=l05ZvGMwEWc

2. ЕЛЛІНІЗМ – ПЕРІОД ПОШИРЕННЯ ГРЕЦЬКОЇ КУЛЬТУРИ В КРАЇНАХ СХІДНОГО СЕРЕДЗЕМНОМОР'Я, ПЕРЕДНЬОЇ АЗІЇ ТА ПРИЧОРНОМОР'Я МІЖ 336 І 30 РР. ДО Н. Е. (КОЛИ РИМСЬКА АРМІЯ ПІДКОРИЛА ЄГИПЕТ)

Культуру, що виникла внаслідок взаємодоповнення грецької й східних культур, прийнято називати - елліністичною.

РОЗВИТОК НАУК

Найславетніший вчений, який працював у Мусейоні - Архімед із Сіракуз (місто на о. Сицилія).

Зробив чимало технічних винаходів, зокрема – гвинт. Знаменитими були його винаходи у військовій справі: катапульти, баллісти, важелі для перекидання військових кораблів тощо. Це неповний перелік того, що пропонував для стратегів того часу Архімед.

РОЗВИТОК НАУК

Евклід став батьком геометрії. Його науковий трактат “Начала” із змінами використовувався як підручник геометрії ще й у ХХ ст.

Евклід створив основні правила, теореми, аксіоми цього розділу математики.

РОЗВИТОК НАУК

Ератосфен працював в Александрії. На підставі астрономічних спостережень припустив, що Земля має форму кулі.

Він першим зумів виміряти довжину земної кулі по екватору, помилившись у своїх обчисленнях лише на 300 км.

Ератосфен першим вжив термін – «географія»

РОЗВИТОК НАУК

Аристарх Самоський – відомий вчений астроном, визначив розміри Сонця і Місяця та відстань до них.

Але найбільше уславився своєю гіпотезою про обертанн Землі та планет навколо Сонця.

РОЗВИТОК НАУК

Герофіл – давньогрецький анатом і хірург. Він залишив багато праць по всіх розділах медицини, включаючи офтальмологію, кардіологію і акушерство. Найбільш відомі роботи Герофіла з дослідження пульсу. Ім'я Герофіл часто згадують разом з ім'ям його сучасника Ерасістрата.

Ерасістрат – лікар, який займався дослідженням діяльності мозку і нервової системи.

Обидва вони вважали, що центром нервової системи є головний мозок, і розрізняли «чутливі» і «рухові» нерви.

РОЗВИТОК НАУК

Теофраст – учень і спадкоємець Арістотеля, видатний філософ античності, теоретик музики, вчений – один із засновників ботаніки та географії рослин.

Створив “Історію рослин”, де систематизував накопичені до початку ІІІ ст. до н.е. знання.

Йому належить твір “Характери”, який вважається одним із перших психологічних трактатів.

РОЗВИТОК НАУК

Епікур – видатний філософ античності, засновник цілої системи поглядів на оточуючий світ – епікуреїзму.

На думку епікурійців, щасливою є тільки порядна людина. Почуття виконаного обов′язку, добрий вчинок роблять людину щасливою.

РОЗВИТОК МИСТЕЦТВ

Зростає інтерес до внутрішнього духовного світу людини. В той же час продовжується оспівування фізичної краси людини.

Вершинами творчості стали роботи скульпторів: Праксителя “Афродіта Кноська”, “Гермес із малюком Діонісом”; Скопаса фриза вівтаря храму Зевса у Пергамі; Ліссипа “Відпочиваючий Гермес”, Піфократа “Ніка Самофракійська”; Агесандра, Полідора та Атенодора “ Лаокоон та його сини”.

РОЗВИТОК ЛІТЕРАТУРИ

Епоха еллінізму дала світу багато літераторів – поетів та письменників.

Серед них – Менандр , який розвинув жанр комедії.

Поет Каллімах, який завідував Александрійською бібліотукою та Феокріт із Сицилії.

РОЗВИТОК АРХІТЕКТУРИ

Культура еллінізму залишила нам згадки про найвидатніші архітектурні пам'ятки.

Вражало своєю красою і вишуканістю місто Пергам, Александрія Єгипетська з Мусейоном; Александрійським маяком (архітектора Сострата) на о. Форос (висотою 130 м., який світив на відстань 50 км).

На о. Родос - Колос Родоський (скульптура бога Сонця – Геліоса; робота скульптора та архітектора - Харета)

3.ПЕРЕВІР СВОЮ ПАМ’ЯТЬ

Чому так швидко перестала існувати імперія Александра Македонського?

Яка держава називається імперією?

Які держави виникли на території імперії Александра Македонського?

Чому створені держави називали елліністичними?

Які пам'ятки античної культури внесені до списку Семи чудес світу?

4.Домашнє завдання. Читання ⸹41-42

19 січня

Історія України

Тема Ізраїльсько-Юдейське царство

1.  Перегляньте відео

1. Робота з підручником. Читати ⸹25
2. Домашнє завдання Дати відповіді на питання в кінці підручника.

Історія України

Тема Фінікія та Карфаген

Тест

1.     Вкажіть назву моря, що омивало Фінікію?

Чорне море

Середземне море

Чевоне море

Каспійське море

2.     Вкажіть найбільші фінікійські міста.

Бібл 

Тир

Вавилон 

Сидон

3.     Фінікійці прославилися як найкращі ...

Мореплавці

 торговці

 воїни

 ковалі

4.     Славетне і могутнє місто-колонія, засноване фінікійцями у Північній Африці

Дамаск

Ніневія

Карфаген

Аккад

5.     Поселення людей, що переселилися з іншої країни - це..

Метрополія

колонія 

імперія

республіка

6.     Вказати слова та словосполучення, які можна використати в розповіді про Фінікію
Алфавіт

Пурпур

Хаммурапі

Кораблі

7.     Вкажіть дату заснування міста Карфаген

914 р до н.е.

814 р 

814 р до н.е.

815 р до н.е.

8.     Фінікійські моряки придумали пристрій для утримання корабля на одному місці, який називаємо...
якір

компас

астролябію

весло

9.     У розвиток яких знань і вмінь людства зробили значний внесок фінікійці?

мореплавство

письмо на основі алфавіту

клинописне письмо

винайдення червоної(пурпурної ) фарби

10.  Яким було основне заняття фінікійців?

11.Назвіть найвизначніші винаходи фінікійців.

12 січня

 Класна робота

Тема: Фінікія

1.Перегляньте відео матеріал Фінікійські міста-держави.

2. Ознайомтесь з матеріалом в шкільному підручнику на сторінці 76 ⸹24
3. Домашнє завдання усно дати відповіді в кінці ⸹24

3 листопада

Практична робота

Повсякденне життя в кам’яний вік

Ознайомтеся з етнографічними джерелами, які розповідають про життя племен, що перебувають у своєму розвитку на рівні первісного суспільства, і дайте відповіді на запитання.

Із життя папуасів Нової Гвінеї

...Приходив Туй із двома іншими тубільцями. Усі були озброєні списами, луками зі стрілами, і кожен мав сокиру на плечі... Я оглянув вміст однієї із сумок, яку носили чоловіки на перев'язі через ліве плече... Знайшов у ній багато цікавого. Крім двох великих кам'яних ножів, тут були кістки, загострені з одного боку, які служили ножем і важелем. У невеликому бамбуковому футлярі знайшлися чотири загострені кістки, мабуть, інструменти, які замінюють голку, шило. Потім знайшов мушлю із зубчастим кінцем, яку тубільці використовують для вишкрібання кокоса. Був також подовжений шматок шкаралупи молодого кокоса, який заміняв ложку.

• 1. Які знаряддя праці мали тубільці?
• 2. із яких матеріалів були виготовлені ці предмети?

Із життя племен кубу острова Суматра (Індонезія)

...Він відламує довгу пряму палицю і, піднявши з берега струмка камінь, б'є ним по кінцю палиці, поки та не розщепиться на гострі частини. Потім він здирає кору і, розділивши її на волокна, обмотує ними розщеплений кінець палиці. Спис для ловлі риби (гарпун) готовий.

• 1. Про яке заняття людей розповідається в уривку із джерела?
• 2. Які матеріали використано для виготовлення знаряддя праці?

Із життя індіанського племені ірокезів

У давні часи ірокези використовували взуття, яке виготовляли зі шкури лося. Вони надрізали шкуру над і під колінним суглобом тварини й потім здирали його суцільним шматком. Оскільки задня нога лося зігнута в цьому суглобі майже під прямим кутом, то знята з нього шкура підходить для людської ноги. Нижній кінець туго зшивали сухожиллями, а верхній кріпили до ноги ремінцями.

• 1. Про що розповідається в уривку?
• 2. Як індіанці використали свою спостережливість для виготовлення взуття?

Магічні дії напередодні полювання мисливців на острові Ніас (Індонезія)

Мисливці, перш ніж вирушити на полювання, викопували яму й накривали її гілками, травою, листям, а потім заганяли в неї дичину.

Під час копання вони мали дотримуватися деяких правил. Не можна було плювати (бо інакше дичина відвернеться від ями), сміятися (бо образяться стінки ями), вживати сіль, готувати їжу свиням. Перебуваючи в ямі, заборонялося чухатися, тому що ґрунт може розм'якнути й осісти...

• 1. Які обряди здійснювали мисливці напередодні полювання?
• 2. Чи виправдані придумані ними заборони?
• 3. Чому мисливці не сподівалися тільки на яму, а ще використовували магію?

20.10.2020

Тема уроку: Бронзовий вік

домашнє завдання. Прочитайте параграф 9 в підручнику та перегляньте відео на шкільному сайті.